Вівторок, 17 Вересня, 2024
Home Blog Page 4

Чому обмежений вибір інтернет-провайдерів в місті?

0

Сучасний міський ритм життя змушує змінювати свої звички, адаптуватися залежно від багатьох зовнішніх чинників, таких як розвиток та популяризація інтернету. Такий ресурс застосовують в найрізноманітніших сферах життя, для виконання робочих завдань, в побуті. Далі на khmelnytskyi-future

Однак, мешканці Хмельницького, як і багатьох інших населених пунктів України, часто стикаються з проблемою обмеженого вибору інтернет-провайдерів. І мова тут зовсім не про монополію тієї чи іншої компанії. 

Кількість компаній, які надають послуги з постачання домашнього інтернету, може здатися великою, але існують ряд факторів, які роблять вибір інтернет-провайдера складним та обмеженим, а іноді навіть ставить містян у вкрай невигідне становище, адже доступні пропозиції не завжди задовольняють попит та потреби користувачів. Щоб знайти причину таких обмежень варто зазирнути “за лаштунки” таких надавачів послуг.

Провайдери міста та в чому особливості підключення

У Хмельницькому працюють багато провайдерів телекомунікацій та інтернету. Серед них найбільш відомі “Воля”, “Інтертелеком”, “Х-city”, “Інфодом”, “Еверест” та навіть Київстар тощо. Звісно, цей перелік не повний і щороку його поповнюють нові компанії. Кожна з цих фірм використовує власне обладнання для надання послуг інтернету, таке як оптоволоконні лінії, DSL, кабельне з’єднання або радіозв’язок. Кожна фірма пропонує низку цікавих варіантів для містян, які тим чи іншим чином можуть бути вигідними. Проте, не всі хмельничани мають можливість скористатися такими базовими послугами сучасних компаній.

Однією з найбільших проблем, з якими стикаються мешканці Хмельницького, є складнощі з підключенням до інтернету залежно від району міста чи навіть конкретного будинку. Наприклад, у віддалених частинах міста, у тому числі в мікрорайонах Раково, Дальні Гречани, Ружична, або у старих будинках із застарілими комунікаціями можуть бути проблеми зі забезпеченням якісного інтернет-з’єднання. Деякі провайдери чи надавачі послуг з постачання телефонного та інтернет-зв’язку можуть не мати достатнього обладнання, щоб забезпечити послуги у певних районах, через що мешканці залишаються без можливості вибору.

Що потрібно для підключення інтернету в місті?

Для підключення інтернету в домашніх умовах, мешканцям зазвичай потрібно мати чинний договір з провайдером, встановлену абонентську лінію (оптоволокно, DSL, кабель чи інше з’єднання), а також модем або роутер для отримання сигналу.

Всупереч широкому спектру провайдерів інтернету в Хмельницькому, отримання послуг може бути складним завданням через технічні обмеження та інфраструктурні проблеми. Мешканці часто стикаються з тим, що перед плануванням співпраці чи отримання послуг від конкретного постачальника мають ретельно вивчати можливості кожного провайдера та переконатися, що вони можуть отримати потрібні їм послуги до підписання договору.

Зазначимо також, що деякі провайдери (навіть найбільші), хоча і працюють у місті, можуть не мати достатнього покриття або обладнання для забезпечення послуг у конкретних районах чи будинках. Це може стати причиною обмеженого вибору для мешканців, які бажають скористатися послугами саме цих провайдерів, але змушені шукати альтернативи через відсутність можливості підключення.

У світі стрімкого розвитку технологій і зростання важливості доступу до інтернету, розв’язання проблеми обмеженого вибору інтернет-провайдерів стає важливим завданням для влади міста та операторів зв’язку. Лише через спільні зусилля можна забезпечити всім мешканцям доступ до швидкісного та надійного інтернет-з’єднання.

Як розвивають IT-галузь в Хмельницькому?

0

Хмельницький, колись відомий переважно своєю промисловістю та іншими традиційними галузями, в останні роки став справжнім центром інформаційних технологій у західній Україні. Розвиток інформаційних технологій в місті — це історія перетворення традиційного промислового центру в інноваційний та конкурентоспроможний технологічний клас. Місцева спільнота широко застосовує новітні технології як індивідуально для власних потреб, так і для розвитку підприємництва. Практично всі сфери сучасного життя міста взаємопов’язані та застосовують, на практиці новітні інтелектуальні рішення, створені на основі комп’ютерної техніки. Далі на khmelnytskyi-future

Крім цього, IT-галузь в Хмельницькому, як окрема ланка сучасного життя міста, формує значну базу для розвитку бізнесу та залучення міжнародних інвесторів. В регіоні простежується перспективна тенденція розвитку новітніх технологій, їх ефективного використання для оптимізації процесів виробництва, медицини, освіти тощо. Місто має значний кадровий ресурс для розвитку галузі, потенціал молодого покоління вражає їх креативністю та швидкістю реагування на суспільні зміни. Проте, ми все ще маємо пройти значний шлях для досягнення значних результатів в цій галузі.

Історія розвитку IT-галузі в Хмельницькому

Історія широкого розповсюдження та детального вивчення інформаційних технологій в місті переносить нас на початок 2000-х років. В цей період в місті з’явилися перші IT компанії. Переважно це були малі стартапи, створені молодими талановитими програмістами. В той час вони почали займатися розробкою програмного забезпечення для замовників з інших країн. Хмельницькі програмісти виявилися конкурентоспроможними на міжнародному ринку та привернули увагу іноземних інвесторів.

У 2010-х роках цей процес посилився. Більші компанії вирішили розміщувати свої відділи розробки в Хмельницькому через доступність кваліфікованих кадрів та низькі витрати на утримання окремих гілок компанії. Це призвело до зростання чисельності IT-компаній у місті та збільшення їх обсягів роботи.

Розвиток IT-сфери в Хмельницькому має величезне значення як для міста, так і для всього регіону. Перш за все, він створює нові робочі місця та забезпечує зростання економіки. Відкриття компаній, що займаються прогресивними інформаційними технологіями, приваблює інвестиції, які стимулюють інфраструктурний та соціальний розвиток міста. Крім того, IT-компанії приносять інновації у різні галузі, від медицини до освіти, піднімаючи якість життя місцевих мешканців.

Методи популяризації та розвитку IT у Хмельницькому

У місті активно розвиваються різноманітні програми та ініціативи з метою підтримки та стимулювання розвитку IT-галузі. Однією з них є створення IT-кластерів, де компанії об’єднують зусилля для спільного розвитку проєктів та обміну досвідом. Це сприяє створенню сприятливого середовища для росту та розвитку бізнесу. Також діє ряд освітніх програм, спрямованих на підготовку кваліфікованих кадрів для ІТ-сфери, що сприяє залученню та утриманню талановитих фахівців у місті.

У Хмельницькому набирають обертів різноманітні напрямки ІТ-розвитку. Розробка програмного забезпечення залишається одним з основних напрямків, але разом з тим набирають популярності такі напрямки, як веброзробка, мобільні додатки, інтернет-маркетинг, штучний інтелект та блокчейн технології. Особливу увагу приділяють також ініціативам у сфері кібербезпеки та розробці Інтернету речей (IoT), що мають великий потенціал для регіону.

Розвиток IT-галузі в Хмельницькому — це історія успіху, яка демонструє силу інновацій та підприємництва. З кожним роком місто стає все більш привабливим для технологічних компаній та талановитих фахівців, і його роль в українському IT-просторі продовжує зростати.

Club 4 Лапи, Pro Plan або Royal Canin: що обрати для вашого стерилізованого кота?

0

Стерилізація котів – важлива процедура, яка потребує уваги власника не лише на етапі операції, але й після неї. Одним з ключових аспектів післяопераційного догляду є правильне харчування. А якщо розмовляти про стерилізацію, то котам потрібен буде особливий раціон на все життя. Обираючи корм для стерилізованого кота, важливо враховувати його потреби, здоров’я та рекомендації ветеринара. Сьогодні ми розглянемо кілька популярних варіантів, зосереджуючись на їхніх перевагах для стерилізованих котів.

Корм для стерилізованих котів Club 4 Лапи

  • Збалансований склад:

Club 4 Лапи пропонує збалансований склад, спеціально розроблений для стерилізованих котів. Він містить оптимальне співвідношення білків, жирів та вуглеводів, що допомагає забезпечити коту всі необхідні поживні речовини для здоров’я і добробуту.

  • Контроль ваги:

Після стерилізації коти часто схильні до набору ваги через зміну метаболізму. Club 4 Лапи містить спеціальні складові, які допомагають контролювати вагу та підтримувати оптимальну кондицію вашого улюбленця.

  • Здоров’я сечовивідних шляхів:

Корм Club 4 Лапи містить компоненти, які підтримують здоров’я сечовивідних шляхів кота, зменшуючи ризик утворення каменів і захворювань сечового міхура.

Club 4 Лапи – це відмінний вибір для тих, хто цінує здоров’я та добробут свого улюбленця. Його збалансований склад, спеціально розроблений для стерилізованих котів, допоможе забезпечити вашому пухнастому другові все необхідне для щасливого та здорового життя.

Корм для стерилізованих котів Pro Plan

Pro Plan https://masterzoo.ua/ua/pro-plan/ відомий своєю науково обґрунтованою підхід до складання кормів, спеціально розроблених для конкретних потреб та харчових вимог котів. Для стерилізованих котів вони пропонують унікальні формули, які враховують зміни у метаболізмі після операції.

  • Контроль ваги:

Однією з ключових переваг кормів Pro Plan для стерилізованих котів є їхня спрямованість на контроль ваги. Вони містять спеціальні складові, які допомагають утримувати оптимальну вагу, зменшуючи ризик надмірного набору ваги.

  • Здоров’я сечовивідних шляхів:

Pro Plan враховує потреби стерилізованих котів у здоров’ї сечовивідних шляхів, включаючи компоненти, які допомагають запобігати утворенню каменів і захворювань сечового міхура.

  • Підтримка м’язової маси:

Із зміною метаболізму після стерилізації коти часто стають більш схильними до втрати м’язової маси. Корми Pro Plan містять високий вміст білка, який допомагає підтримувати м’язову тканину та забезпечує енергію.

Корм для стерилізованих котів Royal Canin

Royal Canin https://masterzoo.ua/ua/royal-canin/ славиться своїми інноваційними підходами до розробки кормів, які враховують індивідуальні потреби кожного кота, включаючи тих, хто пройшов стерилізацію.

  • Підтримка здоров’я шкіри та шерсті:

Корми Royal Canin для стерилізованих котів містять спеціальні компоненти, що сприяють здоров’ю шкіри та шерсті, запобігаючи випадінню волосся та іритації шкіри.

  • Регулювання апетиту:

Після стерилізації коти можуть мати змінений апетит. Корми Royal Canin містять компоненти, які допомагають регулювати апетит, забезпечуючи вашого кота необхідною кількістю їжі без надмірного переїдання.

  • Підтримка здоров’я сечовивідних шляхів:

Формули кормів Royal Canin та Royal Canin для стерилізованих котів спрямовані на підтримку здоров’я сечовивідних шляхів, зменшуючи ризик утворення каменів і захворювань.

Найпопулярніші готелі у місті минулого століття

0

Архітектура сучасного Хмельницького досить неоднорідна. У ній відображені забудови в різних стилях, які демонструють важливість історичних подій, особливості окремих місцевостей та, навіть, суспільно-політичний настрій. В місті сьогодні збереглися окремі елементи історичного середовища. Такі соціально-культурні нашарування відображають характерні особливості розвитку міста в минулому столітті. Далі на khmelnytskyi-future

Будівлі XX століття в місті сформували основу забудови обласного центру. Наприкінці XIX століття почали дотримуватися сформованих норм та правил забудови міських вулиць, використання характерного оздоблення будівель. Таким чином архітектура старої частини міста ставала планомірною та послідовною.

Історично-архітектурні передумови роботи готелів в Проскурові

Більшість старих будівель початку XX століття складають житлові будинки. Ця група багатоквартирних будинків була двоповерховою, з характерним зовнішнім декором. Наприклад, такі будинки 1900-1914 років називали також прибутковими. По-перше, вони розташовувались виключно в центральній частині Проскурова, що надавало змогу домовласникам не лише жити на головних вулицях міста, але й отримувати хороший прибуток. По-друге, домовласники часто здавали другий поверх, або окремі кімнати в будівлі, що також було вигідно як туристам, так і господарям.

Старі готелі минулого століття в Хмельницькому

Готелі – особлива категорія житлової забудови, представленої в місті. Вже в першій половині минулого століття в Проскурові була розгалужена мережа таких закладів. Попит на готельні номери був хорошим, оскільки місто розташоване на перехресті великих торговельних шляхів. При цьому пропонували різноманітні варіанти готелів “на будь-який гаманець”. Хмельничани розповідають, що були дорогі та гарно облаштовані окремі будівлі, з розкішним декоративним оздобленням ззовні та відповідним якісним меблюванням всередині. Були й інші варіанти за невелику плату – компактні кімнати для ночівлі.

Готель “Петербурзький”

Побудований в 1897 році на перехресті вулиці Проскурівська та Грушевського. Актуальне місце розташування та своєрідна архітектура будівлі приваблювала мандрівників. Тривалий час цей готель був найпрестижнішим в Проскурові. Його відвідували відомі музиканти та освітяни, художники. Дослідники історії зазначають, що тут навіть зупинявся український художник В’ячеслав Розвадовський, а його виставку проводили в приміщеннях навпроти готелю.

Архітектура будівлі повністю відповідала тогочасним модним течіям: прямокутна форма, фасад в стилі неоренесансу. Будівля мала привабливий зовнішній декор. Також вигідно виділялись високі вікна. На другому поверсі були невеличкі балкони, з яких відкривався привабливий краєвид на головну вулицю. Але до сьогодні не вдалося їх зберегти, хоча зовнішній вигляд другого поверху практично не змінився. Однак, приміщення першого поверху використовували як магазини. Це кардинально змінило зовнішній вигляд частини будівлі.

Власницею цього готелю була купчиха Сколецька. За її рішенням для збереження готелю в період Першої світової війни його було перейменовано на “Петроградський”. Цей крок був вимушеним, який демонстрував підтримку власницею антинімецького настрою в місті.

Готель “Континенталь”

Велика приваблива будівля на центральній артерії старого міста – вигідне місце розташування для найпопулярнішого готелю початку XX століття в Хмельницькому. Збудований він в 1912 році та точно відображає архітектурний стиль свого часу. Цікаво, що й сьогодні можна оцінити переваги та красу пізнього модерну. 

Ця будівля – дивовижна знахідка для дослідників, істориків і архітекторів. Практично всі елементи декору фасаду готелю не зазнали змін. Прогулюючись вулицею, зверніть увагу на оригінальні пластичні форми фасаду, ковані балкони з витонченими ажурними вигинами. Часу виявились непідвладні навіть кольорові оздоблення стін зі скла-смальти.

Готель пропонував клієнтам особливі послуги – наявність освітлення, комфортних номерів різної цінової категорії. А найголовнішою розкішшю, яка завойовувала популярність була наявність гарячої води. Власник готелю – винахідливий торговець Вассерман. Вражає його здатність домовлятися, мислити як справжній підприємець, який за будь-яких обставин готовий запропонувати найкращі послуги, враховуючи потреби клієнтів. Постачання гарячої води в готель здійснювали наземним трубопроводом, а підігрів виконував чавуноливарний завод. На жаль, за часів радянської влади готель, як і більшість популярних будівель, був націоналізований та припинив приймати вивідувачів.

“Готель № 1 міськкомунгоспу”

Ця архітектурна спадщина міста була побудована в першій половині XX століття. Спершу він був відомий всім містянам та туристам як ресторан “Слон”, який займав перший поверх будівлі. На другому були комфортні готельні номери. Архітектурне планування будівлі, зручне місце розташування, а також привабливий фасад в стилі модерну не залишився поза увагою нової влади на початку 1950-х років.

Нову назву готель отримав за часів радянської влади. Разом з тим оздоблення цього закладу зазнало значних змін, які відповідали тогочасним модним течіям. Для цього було додано ажурну огорожу балконів. Крім того, щоб привабити більше відвідувачів, стіни готелю декорували кольоровим склом. Функціонував цей готель до 1967 року і мав великий попит. Тут зупинялися як політичні та культурні діячі. 

Готелі XX століття, які функціонують і сьогодні 

“Жовтневий”

В 1967 році було зведено новий, сучасний, стильний багатоповерховий будинок, який пропонував велику кількість номерів для гостей обласного центру. Чотири поверхи будівлі були повністю облаштовані комфортабельними номерами. На першому – відкрито ресторан з такою ж назвою. Ця будівля мала акуратний, збалансований вигляд. Проте особливого декору на фасаді новий стиль не передбачав. 

Назва цього закладу відображала суспільно-політичний настрій міста. Саме в рік заснування нового закладу відзначали 50-ту річницю Жовтневої революції. Це вплинуло на обрану гучну назву “Жовтневий”.

Зараз вигляд будівлі дещо губиться на тлі сучасної розбудови міста. Поряд з архітектурними пам’ятками початку XX століття, а також нових забудов, ця сіра будівля слугує лише нагадуванням про тогочасний суспільний лад під впливом радянської влади. 

У 2000-х роках приміщення готелю передали для проживання студентів та сімей працівників місцевого навчального закладу. Проте, це єдині зміни, яких зазнав “Жовтневий” за весь час свого існування.

“Центральний”

Будинок готелю зведений в 1950-х роках минулого століття. Старовинна будівля має три поверхи та звичну прямокутну форму, а її напівкруглі високі вікна на першому поверсі вказують на особливості архітектури минулого століття.

Побудований готель в історичній частині Хмельницького на місці, де в довоєнні роки була приватна жіноча гімназія Наталі Харюзової. Будівля навчального комплексу була повністю зруйнована, проте готель, зведений на її місці, має окремі риси, які повторюють споруду першої половини XX століття. 

Крок за кроком подорожуючи сторінками історії Хмельницького, можна побачити, що в різні роки тут функціонувало багато привабливих та досить особливих місць. Деякі готелі, такі як “Поділля” та “Енеїда”, побудовані в кінці XX століття й досі функціонують та приваблюють туристів оновленими номерами та вигідним місцем розташування в центральній частині Хмельницького.

Темні сторінки історії Проскурова: який квартал найбільше боялися в минулому?

0

Сторінки історії багатьох українських міст розповідають про наукові відкриття, культурний розвиток, соціально-політичні події регіону. Трапляються серед них і моторошні історії та розповіді, які з роками не втрачають актуальності та навіюють неприємні спогади на містян. В Хмельницькому також є така частина території, яка була свідком багатьох жахливих подій. Ці історичні події нерозривно пов’язують з окремими будівлями та спорудами, які мимоволі ставали мовчазними свідками безкарних злочинів минулого століття, а зараз – символом пам’яті. Далі на khmelnytskyi-future

Мова йде саме про центральну частину Хмельницького. На сучасній вулиці Проскурівській завжди людно та гамірно, але колись цю місцевість оминали під страхом смерті. Чому так трапилося, що люди боялися бувати в цьому районі Проскурова? Дізнатися відповіді допоможе дослідження забудови “чорного” кварталу, які “обходили стороною”.

Хмельницький академічний обласний театр ляльок

Місцевість, яку у 20-ті та 30-і роки XX століття оминали “десятими дорогами”, займала незначну територію на головній артерії міста – сучасній вулиці Проскурівській. При цьому, містяни вважають відправною точкою такого страшного кварталу будівлю лялькового театру. Що саме лякало хмельничан в ті часи? Страшні легенди, забобони? – Зовсім ні! Причина досить поширена для тогочасного суспільства в багатьох містах України – розташування в приміщеннях будівлі відділів НКВС.

За своєю архітектурою двоповерховий маєток не викликає остраху, адже має класичні архітектурні форми, притаманні стилям 1880-х років, коли він був зведений. Фасад зустрічає подорожніх портиком з чотирма величними колонами. Зверху портик прикрашає трикутний фронтон з напівкруглим вікном. Також між двома центральними колонами видніється привабливо оздоблений балкон. Першим власником маєтку був Хаїм Маранц – один із найбагатших хмельничан почату XX століття.

Однак з приходом в місто радянської влади на кінець 1920 року цей прекрасний, огорнутий зеленим садом маєток, переданий в розпорядження штабу бригади Котовського. З часом ситуація ставала складнішою та небезпечнішою – тут було багато військових установ. 1930-1939 роки будівлю використовували як штаб НКВС, а пізніше – особливого відділу Народного комісаріату внутрішніх справ.

В 1966 році, під час розкопок на будівництві ЦУМу, що по сусідству з будівлею театру, було виявлено велику кількість останків закатованих. Історики свідчать, що у підвальних приміщеннях, які прилягали до маєтку Маранца, було закатовано багато безневинних осіб за вигаданими звинуваченнями. Сталінські репресії тих часів назавжди закарбували в серцях хмельничан сумні спогади, які пов’язують з цією будівлею.

Будівля університету (колишній Будинок офіцерів)

1930-ті роки в Проскурові нерозривно пов’язують із дислокацією тут великої кількості армійських груп. Розташування Червоної армії в місті потребувало великої кількості будівель і споруд, у тому числі для проведення спеціальних нарад. Для таких цілей на місці двох приватних будівель був побудований Будинок Червоної армії (БЧА). 

Загалом, територія, яку було відведено для користування окремої танкової бригади, була досить широка – від вулиці Проскурівська до Південного Бугу. Тут також були споруджені казарми, гаражі, плащ, будинок штабу та інші господарські споруди. В 1939 році завершено будівництво БЧА. Будівля була споруджена в стилі псевдоампіру. 

З березня 1941 року в будинку розташовувалися партії обкому та комсомолу. Але вже з початку Другої світової війни вона знову перейшла до рук військових. Під час командування генерал-полковником Кирпоносом тут розташували командний пункт. За часів, коли німецька армія зайняла Проскурів, ця будівля також використовувалась як Гебітскомісаріат.

Тісний зв’язок будівлі з армією став символічним для багатьох хмельничан. Особливість його використання в окремі періоди, а також розташування в будинку обкому партії з 1944 року значно вплинули на життя міста. Ця частина міста викликала страх в містян, оскільки поряд з важливим військовим адміністративним об’єктом, який також сприймали як постійну загрозу для пересічних громадян, в різні періоди функціонували також організації НКВС.

Сквер та пам’ятник Янгола скорботи

З квітня 1953 року на розі вулиця Свободи та Проскурівської відкрито сквер. В його центрі в той час стояла скульптура письменнику. Проте варто зазирнути трохи глибше в історію цього місця, коли люди боялися проходити повз нього, а випадкових перехожих у будь-який час могли знищити за одним лише “бажанням” співробітників НКВС.

У XX столітті на цьому місці був розміщений будинок купця Берлянта. Це був значний архітектурний витвір, який вражав своєю величчю. Прибутковий будинок був одним із найбільших в Проскурові. Але його привабливі образи затьмарені безжалісними вчинками катів під час сталінських репресій. В приміщеннях цієї будівлі розташовувався архів слідчого відділу НКВС. Тут зберігалися цілі томи сфабрикованих кримінальних справ проти ув’язнених хмельничан. Однак, навіть сама інформація, яка зберігалась тут під пильним наглядом службовців, була символом постійного страху місцевого населення.

Наприкінці Другої світової війни будинок зазнав непоправних ушкоджень. Історичну будівлю не вдалося відновити, але сама місцевість навіює неприємні спогади, які оповиті страшними переказами очевидців. З 1997 року в центрі скверу встановлений пам’ятник жертв сталінських репресій, а його планування повністю змінено. Символічна назва роботи місцевих скульпторів М. та Б. Мазурів “Янгол скорботи” змушує кожного замислитись про ті чорні 1930-1940-ві роки в нашому місті.

Будівля прокуратури

Історичні джерела свідчать, що цей будинок на вулиці Проскурівській був побудований орієнтовно в 1910-1914 роках. Будівля – яскравий приклад архітектури того часу. Цей цегляний двоповерховий будинок належав міському купцю, який не тільки проживав тут, але частину власних приміщень та прибудов використовував як склад для власного товару. 

Більше інформації про цю будівлю залишилося з 1930-х років. У довоєнні та післявоєнні роки тут було “справжнє пекло” для проскурівчан. В стінах цього будинку проводив свою роботу слідчий відділ НКВС. Оминати таку місцевість ставало справжньою місцевою традицією, а той, хто потрапляв у руки безжального комісаріату вже не повертався додому. 

Крім того, ще більшого страху навіювала внутрішня в’язниця НКВС, яку облаштували в колишніх складських приміщеннях будинку. За даними “Паспорту внутрішньої в’язниці станом на 1953 рік” приміщення мало один поверх, без опалення, водопостачання та каналізації (лише частково до харчоблока підведено воду). Крім того, опис внутрішньої в’язниці свідчить про принизливі та сурові умови утримання ув’язнених (як відомо, багато справ було сфабриковано навмисне). У двоповерховому будинку слідчого відділу було 12 кімнат для проведення допитів.

Багато часу промайнуло з тих часів, але пережитий жах неможливо стерти з пам’яті місцевого населення. До наших днів залишився придатним для використання в адміністративних цілях двоповерховий будинок, а решту споруд внутрішнього двору було розібрано. Візуально майже нічого не нагадує про страшні часи в Хмельницькому за радянської влади, але й досі жевріє полум’я страху та ненависті в серцях багатьох мешканців, які (або родичі яких) були свідками тих подій.

Будинок урочистих подій: розкішна архітектура з особливою історією та таємницями

0

Містобудування та архітектурне планування початку XX століття в Хмельницькому було різноманітним. На центральних вулицях можна побачити багато незвичних будівель з витонченим дорогим оздобленням фасадів, мініатюрними балкончиками та високими вікнами. Були серед таких історичних будівель як особняки приватної власності, так і ті, що використовувались військовими організаціями. Будинок урочистих подій в Хмельницькому, що на вулиці Героїв Маріуполя – важлива історична пам’ятка. Далі на khmelnytskyi-future

Реконструйована громадсько-адміністративна забудова – важлива частина нашої історії, приваблива локація для гостей міста, а також пам’ятка архітектури місцевого значення. Пропонуємо поринути у вир подій, пов’язаних з будівлею, та через призму історичних фактів оцінити її важливість для кожного містянина.

Хто проживав в будинку?

Побудований особняк приблизно в 1903 році. Його першим власником був відомий місцевий лікар Павло Компанцев. Саме на його кошти був зведений цей чудовий особняк, який вражав своєю досконалістю як місцевих жителів, так і мандрівників. І досі ця будівля привертає увагу перехожих. Перший власник будинку був освіченою, талановитою людиною. З 1898 по 1914 роки він виконував обов’язки місцевого лікаря. Крім того, паралельно викладав дисципліну гігієни в Олексіївському училищі. Ці факти свідчать, що в дбайливих руках такої педантичної особи, будинок був взірцем стилю. 

Після від’їзду на службу Команцева, коли розпочалась Перша світова війна, будинок передано у користування військовому відомству. Він був вигідний для військових не лише місцем розташування в центральній частині міста, алей й завдяки хорошому архітектурному плануванню приміщень. Великі місткі зали будинку дозволяли проводити зібрання військового командування.

В 1917-1921 роки у деякі кімнати були передані для проживання командувача армії. Серед видатних особистостей, які тут проживали, слід відзначити Брусилова, Дьомичева тощо. Серед таких постатей варто згадати про Івана Чмолу – полковника корпусу Січових Стрільців. Поміж того, військовий був співзасновником організації “Пласт”, яка проводила виховання молоді України з націоналістичним напрямком. До речі, Степан Бандера також був її вихованцем.

Будівля завжди приваблювала гостей, які прибували до Проскурова. Тут часто зупинялися військові, відомі радянські воєначальники, навіть лідер Французької компартії в 1928 році. Таким чином, особняк, споруджений місцевим лікарем, був особливим місцем натхнення, де вирішувались важливі державні питання, які значно вплинули на хід української історії.

Особливості архітектурного планування забудови

Загальна площа та автентичний вигляд будівлі відрізнялися від тих, які можна спостерігати сьогодні. Візуально розглядаючи фасад зі сторони дороги, можна одразу побачити, що центральна частина споруди та східне крило відрізняються від західного (лівої частини). Така відмінність пов’язана з частою зміною власників, а також передачею будівлі під використання дитячої лікарні.

Загалом, будівлю умовно можна розділити на дві частини – побудований на початку XX століття особняк, а також прибудову середини 1970-х років. 

Особняк складався також з двох частин (які збереглися й до сьогодні). Перша – центральна, яка вражала своїми просторими приміщеннями та довгими коридорами. Інша – була більше придатною для проживання, адже мала невеликі житлові кімнати. 

Споруда побудована в стилі необароко, а також деяких елементів в стилі бароко. Двоповерховий цегляний будинок має прямокутну форму. Крім того, зовнішнє оздоблення має багато ліпних деталей (в основному вони прикрашають другий поверх), серед них також простежується і рослинний орнамент на кронштейнах карниза та підвіконних нішах.

Прибудова 1970 років також виконана з дотриманням стилізації особняка. Але, акцентних елементів декору, як на східному крилі, тут немає. Потреба в її будівництві виникла для розширення можливостей дитячої лікарні, яка функціонувала в приміщеннях особняка після закінчення Другої світової війни.

Сучасне “романтичне” призначення будинку

Звісно, історія та її цікаві факти, пов’язані з будинком, складають левову частку, яка популяризує історичну пам’ятку як особливе туристичне місце. Для молодого покоління містян вона ж стала символом зародження їх сімей. 

З 2001 року в приміщенні будівлі проводять урочисті церемонії реєстрації шлюбу. Старовинна будівля отримала нове, важливе призначення. Адже зараз це єдиний РАЦС в місті. Приміщення добре облаштовані для проведення урочистих подій “єднання двох сердець”. 

Варто зауважити, що центральний (або як його ще називають “святковий”) вхід в Будинок урочистих подій розташований на задньому дворі особняка. Старовинна архітектура не лише має привабливий вигляд, але й створює відповідну романтичну атмосферу. Кожен елемент будівлі, в тому числі широкі сходи, високі колони та симпатичний балкончик, які збереглися ще з часів Павла Компанцева, стали частиною життя не лише відомих діячів та військовослужбовців, але й сімейної історії багатьох поколінь хмельничан.

Замок у Сутківцях: жива історія кам’яних стін

0

Замок у Сутківцях – це кам’яна фортеця, яка здіймається на вершині пагорба, вкритого притаманною для регіону рослинністю. Його стіни свідчать про величні минулі епохи, коли влада й війни переплітались, а замки були не лише оборонними спорудами, а й символами могутності. Далі на khmelnytskyi-future

Руїни замку можна побачити як з протилежних пагорбів, поблизу оборонної церкви-фортеці, так і піднявшись до самої архітектурної пам’ятки. Цей кам’яний свідок величних історичних подій, сплетіння долі й влади, навіть незначними деталями, що залишилися, хизується над вигинами річки Ушиця, нагадуючи славні часи.

Крім того, ця місцевість сповнена легенд і пригод. Стіни замку бачили століття воєн, зміни влади та культурні революції, і залишаються живим свідченням минулого й сьогодення. Ця місцевість стала важливим туристичним місцем, яка приваблює своєю історією, архітектурою, легендами, які передаються з покоління в покоління місцевим населенням села.

Історія замку

Історія замку у Сутківцях бере свій початок у глибокому середньовіччі. Він був споруджений як оборонна фортеця, призначена для захисту важливих торгових шляхів та стратегічних територій від нападів ворогів. За свідченнями дослідників, імовірно, його спорудив на місці старого дерев’яного замку спадкоємець Ходька Кроата, якому Владислав-Ягайло подарував Ярмолинці та прилеглі до них Сутківці. Саме онуку Федору Сутківському (названо відповідно до отриманих ним володінь) належала ця кам’яна споруда.

Пам’ятка архітектури XV століття зазнавала реконструкцій та модифікацій у різні епохи. При цьому, не слід забувати, що її головним завданням було захистити власників від набігів монголо-татар. Зі зміною влади й функції замку стали іншими.

У період розквіту замок був не лише воєнною фортецею, а й центром культурного та політичного життя регіону. Він був місцем постійного проживання останньої спадкоємиці Ф. Сутківського – Варвари. Вона зі своїм чоловіком в 1623 році виконали останні відомі перебудови замку.

Архітектурна спадщина майстрів минулого

Архітектура замку у Сутківцях – це справжнє диво майстерності. Стіни замку, зведені з великих кам’яних блоків, свідчать про велику увагу до деталей та технічної майстерності, яка притаманна будівлям того часу.

Великі вежі, масивні стіни і внутрішній дворик відображали атмосферу минулих епох. Цей замок – приклад класичної фортеці, зведеної для захисту й комфорту водночас. Залишки північно-західної вежі (усього їх було 4) й досі вражають своєю масивністю та елегантністю.

Форма споруди була квадратною. Дослідники називають довжину однієї стіни орієнтовно 60 м. Стіни були високі, масивні, міцні. Трохи виступали від стін масивні вежі, розташовані на його краях. Вони слугували практичними оборонними пунктами, а також надавали будівлі поважного вигляду. Всередині був внутрішній дворик, який не зберігся до наших днів.

Місцеві легенди, які приваблюють туристів

Замок у Сутківцях живе не лише в кам’яних стінах, а й у безлічі легенд, які іноді навіть мають містичні риси. Одна з них розповідає про загадкове зникнення власника замку разом зі скарбом, який він ховав у його підвалах. Інша легенда стверджує, що в нічній тиші можна почути шепіт привидів минулих мешканців замку, що залишилися у ньому назавжди. 

Крім того, селяни розповідають, що на пагорбі поряд з руїнами, на Великдень можна побачити у сутінках високі постаті, одягнені в білі накидки. При цьому, віряни стверджують, що тільки чистий душею може їх побачити, а також, прихилившись до землі, почути дзвони, які б’ють. Імовірно, це пов’язано із тим, що у давнину оборонна церква та замок були поєднанні підземними ходами. Ці легенди створюють містичний образ замку, який привертає до себе увагу туристів, істориків та прихильників надприродного.

Сьогодні замок у Сутківцях залишається важливою історичною пам’яткою, яка миттєво переносить нас у світ минулих епох. Він зберігає в собі неймовірну спадщину, яка надихає на нові дослідження та вивчення історії та культури регіону.

Вулиці міста, названі на честь видатних постатей з Хмельницької області

0

Сучасний Хмельницький – розвинуте, велике місто, з гарними краєвидами, багатоповерхівками та безліччю місць для відпочинку. Містяни давно звикли до постійних змін та швидкого розвитку обласного центру. А як в такому ритмі не заблукати туристу? Особливо, коли так стрімко перейменовують назви вулиць, провулків. І, хто ж ці герої, на честь яких називають міські вулиці? Ми допоможемо дізнатися багато цікавих фактів про місто, підкажемо як краще скласти маршрути та де можна відвідати особливі місця. Далі на khmelnytskyi-future

Якщо черпнути глибше, то все просто, логічно. Навіть під час спокійної прогулянки звичайними сірими вуличками міста можна познайомитися з чудовими особистостями, видатними постатями, які доклали свої сили та знання для побудови, розвитку, вдосконалення Хмельницького.

Вулиці, названі на честь відомих науковців

Вулиця Юхима Сіцінського

Ця вулиця на честь відомого історика з Кам’янця-Подільського Юхима Сіцінського простягається від вулиці Франка до вулиці Красовського (мікрорайон Дубово). 

Прогулянка цією вулицею запрошує зазирнути в минуле міста. Архітектура 1890-х років створює особливу атмосферу для вивчення культурної спадщини місцевості. Також тут можна побачити двоповерхову житлову забудову кінця 1940-х років XX століття. Завершує композицію об’єктів культурної спадщини будинок колишнього військового суду.

Вулиця Гната Чекірди

Невеличка (всього 180 м) вулиця в центрі Хмельницького названа на честь місцевого архітектора. Вона поєднує вулицю Кам’янецьку з провулком Військоматський. Ще донедавна ця вулиця мала назву імені Олександра Герцена (письменника). Проте старше покоління місцевого населення згадує, ще одну назву вулиці – Фєлєнка (також на честь місцевого діяча).

Ландшафт та архітектурні композиції, які можна побачити на цій незначній частині місцевості, досить розмаїті. Тут можна побачити типові громадські будівлі початку 1950-х років XX століття. Наприклад, споруда облспоживспілки, побудована в 1953 році демонструє характерні риси ретроспективізму – в ній вдало поєднані виразні елементи попередніх епох. Житлові будинки, які розташовані вздовж вулиці Гната Чекірди цегляні, зведені в кінці XIX століття. Крім того, до вулиці прилягає Філармонійский сквер, який веде до міської Філармонії.

Відважним героям вічна пам’ять: які вулиці названі на їх честь

Вулиця Шестакова

Центральна частина міста має багато цікавих старих забудов з особливою архітектурою та культурними пам’ятками. Одна з таких вулиць з приватними забудовами своєю назвою завдячує Льву Шестакову – льотчику з села Давидківці (Хмельницького району). Вона пролягає в мальовничій місцевості поряд з міським парком (від вулиці Староміська до вулиці Проскурівського Підпілля).

Архітектура тут різноманітна: поряд з невеличкими глинобитними забудовами XVIII століття тут побудовані сучасні котеджі. Такий дисбаланс нагадує про важливість історичної спадщини, а також підкреслює швидкоплинність часу, демонструє сучасні архітектурні стилі.

Вулиця Олександра Кушнірука

Вулиця розташована в мікрорайоні Дубове та об’єднала будівлі колишнього військового містечка (житлові двоповерхові будинки використовувались як житлово-експлуатаційна частина для офіцерського складу). 

1966 рік вважають офіційною датою заснування вулиці. Сучасна її назва також символічна, адже пов’язує місцевість з особою військовою, почесним громадянином міста Хмельницького. Вона названа на честь підполковника (посмертно) Збройних сил України з міста Ізяслав Олександра Олександровича Кушнірука. 

Історична забудова цієї вулиці досить цікава. Тут є багато житлових будинків кінця XIX століття, а також інженерно-технічні об’єкти. Наприклад, посеред одного з дворів й досі височіє водонапірна вежа 1910 року, яка повністю обслуговувала військове містечко. Ця споруда була вагомою частиною першого централізованого питного водогону в Проскурові.

Вулиця Олександра Петраківського

Імена місцевих героїв хмельничани не забувають. Рішенням міської ради від 28 квітня 2022 року на честь військового-розвідника ЗСУ Олександра Петраківського було присвоєно назву вулиці в мікрорайоні Дубово (раніше вулиця Ланова). Герой України з Хмельницького Олександр Петраківський був командувачем сил добровольчого батальйону “Айдар”.

Архітектурна карта цієї частини міста різноманітна. Багато будівель приватної забудови 1950-х років, є також п’ятиповерхівки 1960-х років, яким притаманне архітектурне планування класичних багатоповерхівок того часу. Крім того, зараз тут з’являються нові сучасні забудови з оригінально оформленими фасадами та проєктами. Цікаво, що “оновлення” масиву відбувається поступово, тому гармонічно доповнює атмосферу місцевості.

Культурні діячі, на честь яких названо вулиці в Хмельницькому

Вулиця Завадського

Однією із найстаріших вулиць міста вважають вулицю Михайла Завадського. Вона розташована в центральній частині Хмельницького, простягається від вулиці Кам’янецької до вулиці Героїв Маріуполя. 

Історична назва цієї вулиці (Завалля) дещо співзвучна з сучасною, проте має кардинально інше значення. Перша – пов’язана із місцем розташування, адже виникла на околиці (за валом) території міста наприкінці XVIII століття. Історики стверджують, що довгий час ці землі використовувались тільки в сільськогосподарських цілях. Лише з середини XIX століття тут почали будівництво приватних будинків. За переказами місцевих жителів, в народі їй дали назву “Собачий провулок”, адже, як правило, на околицях Плоскирова завжди було багато таких тварин. 

З 1982 року вулицю перейменовано на честь Михайла Завадського, уродженця села Михайлівці (Хмельницький район). Михайло Адамович – відомий композитор, піаніст та педагог, який залишив у спадок українському народу понад 500 музичних творів.

Забудова цієї місцевості різнотипна. Тут можна побачити багатоповерхові житлові будинки 1980-х років, зустрічаються нові будівлі кінця 1990-х початку 2000-х років. Крім того, хаотично між цегляними багатоповерхівками зустрічаються старі цегляні та глинобитні будівлі.

Вулиця Миколи Бажана 

Ця вулиця розташована поблизу залізничного вокзалу, паралельно вулиці В’ячеслава Чорновола Вулиця Бажана поєднує провулок Спортивний та провулок Проїзний. На паралельній вулиці в пішій доступності розташований комплекс будівель (адміністративних, складських, виробничих) пивоварного заводу, побудованого 1901 року.

Назва вулиці змінювалась неодноразово. З часу заснування вона була вулицею 30-ти загиблих, названа на честь льотчика, а пізніше – історика та публіциста Енгельса. Лише з 1991 року її перейменували на честь поета Миколи Платоновича Бажана з Кам’янця-Подільського. 

Забудова тут в основному приватна, проте зустрічається декілька багатоповерхових житлових будинків 1980-х років. Невелика кількість забудови тут створює особливу атмосферу, візуально вулиця виглядає спокійною, не перевантаженою. Крім того, на перехресті з провулком Спортивним значну частину вулиці займає дитячий садочок з великою прогулянковою ділянкою. 

Розвиток сучасних вулиць Хмельницького нерозривно пов’язаний з їхніми історичними коренями, місцем розташування, функціональним призначенням забудов. При цьому, поряд з оглядом архітектурно-історичної спадщини вулиць міста, варто також знати, пам’ятати та гідно вшановувати пам’ять особистостей, на честь яких названо низку сучасних вулиць та провулків Хмельницького.

Хмельницький обласний художній музей – сучасний простір та велика колекція робіт видатних митців

0

Хмельницький обласний художній музей – унікальний музей, який обрав інноваційну колекційну концепцію. ХОХМ – це більше, ніж просто музей в академічному розумінні. Це спільний культурний простір, в якому беруть активну участь не лише музейні професіонали, але й усі творці та споживачі, які зацікавлені у сучасному культурному продукті. ХОХМ завжди позиціював себе як музей з ширшою перспективою. Національні та глобальні мистецькі процеси мають більший вплив на їхню діяльність, політику та стратегію, ніж локальна мистецька діяльність. Музей пишається своєю інклюзивністю та відкритістю, а також прагне бути культурним центром, який приймає різноманітні культурні, мистецькі, соціальні, релігійні, етнічні, гендерні та політичні погляди. Тож не дивно, що у сучасному світі мистецтво відіграє все більшу роль як потужне джерело нових цінностей і спільних сенсів. Далі на khmelnytskyi-future

Яка історія створення Хмельницького обласного художнього музею?

Хмельницький обласний художній музей відносно молодий заклад культури порівняно з іншими музеями України. Його заснували 2 січня 1986 року. Заклад культури мав площу 700 квадратних метрів та знаходився у так званому “мурованому” будинку, побудованому у 1903 році для Проскурівського відділення Індустріального банку Росії, на центральній вулиці міста Хмельницького. Ця будівля була характерною рисою архітектури раннього Проскурова кінця 19 століття. Музейні професіонали зібрали художню колекцію з робіт митців 20 та 21 століть.

Колекція музею є однією з найбільших і репрезентативних в Україні – понад 7000 творів та близько 1200 художників. Виклики, зумовлені швидкими змінами сучасного часу, змусили критично переглянути імідж музею як соціокультурної інституції. Основним завданням музеїв є виключно збереження матеріальних пам’яток культурної спадщини. Подолавши деяку інституційну стагнацію та економічний занепад, ХОХМ зарекомендував себе як музейний центр і сучасну культурну платформу. 

У колекції музею роботи видатних українських митців

На початку 1990-х років пройшло розуміння, що самобутньою інституція може стати тільки збираючи, досліджуючи та експонуючи сучасне українське мистецтво: живопис, скульптуру, нові види мистецтва українських художників.

Колекція музею багата творами видатних митців сучасності, серед яких лауреати Національної премії України імені Т. Шевченка: Іван Гончар, Андрій Антонюк, Феодосій Гуменюк, Іван-Валентин Задорожний, Опанас Заливаха, Іван Марчук, Любомир Медвідь, Іван Остафійчук, Віктор Гонтарів, Микола Малишко, Андрій Бокотей. Перлиною музейної колекції декоративно-прикладного мистецтва є 24 розписи лауреатки премії 1966 року, народної художниці Марії Примаченко.

Нефігуративний напрямок презентований мальованичими полотнами Тіберія та Ілони Сільваші, Марка Гейка, Олександра Животкова, Миколи Кривенка, Петра Лебединця, Анатолія Криволапа, Василя Бажая, Світлани Юсім, Володимира Стрельнікова, Володимира Цюпка та іншими. Широко представлена львівська художня школа – Роман та Маргіт Сельські, Карло Звіринський, Роман Жук, Михайло Ліщинер, Олег Мінько, Зиновій Флінта, Петро Маркович, Борис та Ніна Буряки та інші. Живописне Закарпаття презентовано роботами Федора Манайло, Йосипа Бокшая, Ірини Беклемішевої, Андрія Коцки, Гаврила Глюка, Едіти і Миколи Медвецьких та інші.

Елементи одеського нонконформізму представлені роботами – Віктора Маринюка, Людмили Ястреб, Валерія Басанця, Володимира Кабаченка, Євгена Рахманіна та інших. У колекції ХОХМ Хмельниччину презентують Михайло Андрійчук, Людмила, Микола, Богдан й Оксана Мазури, Олександр Гуменчук, Михайло Ніколаєв, Олександр Антонюк та інші. Окрім мальовничих полотен у фондах є певна кількість робіт професійної кераміки: композиції Романа Петрука, Ольги Безпальків, Уляни Ярошевич, Ярослави та Ярослава Мотик, Інни Туманової-Єршової, Ганни Лисик, Володимира Хижинського, Неллі Ісупової та інших.

У колекції також зберігаються сотні малюнків, виконаних олівцем, тушшю, аквареллю, пастеллю, а також велика кількість друкованої графіки українських художників, серед яких Оксана Павленко, Леопольд Левицький, Олена, Георгій та Сергій Якутовичі, Олександр Аксінін, Роман Романишин, Ігор Подольчак, Павло Маков, Фелікс Кідер, Тетяна та Володимир Бахтови, Оксана Стратійчук та інші. Серед надходжень останніх років – твори міжнародно визнаних митців: Алли Горської, Олександра Дубовика, Олександра Ройтбурда, Віктора Покиданця та інших. 

Хмельницький обласний художній музей – це простір нового формату

Місія музею – збирати мистецькі твори та інформацію про мистецтво, зберігати та охороняти мистецькі роботи у фондосховищах та виставкових залах, проводити дослідження та виставки, оприлюднювати та поширювати інформацію, демонструвати твори, архівувати. Адміністративно-господарська діяльність спрямована на підтримку та розвиток інфраструктурних можливостей музею. Дотримування обраної стратегії вимагає як модернізації матеріально-технологічних можливостей, так і дослідження, розробки та впровадження нових методів і засобів роботи. Серед них – підвищення власних економічних показників, партнерська співпраця, фінансування, маркетинг, цифровізація колекції, онлайн-діяльність, кураторські та освітні ініціативи, комунікація та поширення інформації. Місія музею — об’єднати людей із досвідом у різних сферах, щоб поділитися сучасним мистецтвом з публікою.

ХОХМ – це простір для зустрічей, взаємного натхнення та роздумів. У 21 столітті музеї сучасного мистецтва стають місцями, де відбувається діалог між глядачами та роботами, глядачами та художниками, глядачами та глядачами, де сучасне мистецтво оживає та набуває нового значення. Тут відвідувачі отримують нові знання та досвід, розуміють локальне та глобальне та допомагають широкій аудиторії краще знати та розуміти митців. Сучасне мистецтво – це простір, де панує вільне художнє вираження та філософські концепції. ХОХМ – це місце, де генеруються, підтримуються та реалізуються креативні ідеї, створюються справжні культурні продукти, надаються послуги у нових формах та способах, відбувається обмін досвідом та неформальна освіта. Це простір синергії, де ми можемо отримати переваги та створити партнерство. 

Хмельницький обласний художній музей визнаний нагородами міжнародного рівня

У 2023 році художній музей отримав почесну відзнаку. Вручення відбулось під час престижної міжнародної музейної премії “ZIVA Award-2023”. Заклад нагородили відзнакою “Герої культури слов’янської спадщини” у Братиславі під час Форуму слов’янських культур. Участь у заході взяли представники галузі культури з України, Словаччини, Чехії, Польщі, Словенії, Хорватії, Чорногорії, Північної Македонії, Болгарії. Форум був присвячений створенню нової моделі співпраці й комунікації задля побудови культурно-інформаційного простору слов’янського світу. Цю визначну відзнаку ХОХМ отримав разом з шістьма українськими музеями. Також портал “Zruchno.Travel” опублікував список прогресивних артмайданчиків України. Серед них відомі в Україні галереї та артцентри. Також до переліку потрапив Хмельницький обласний художній музей. 

Як функціонувала преса на Хмельниччині у 1918 році?

0

У березні 1918 року, коли на боротьбу з більшовиками Центральна Рада запросила Січових Стрільців та німецько-австрійські війська, зі сторінок українських часописів відчувалося поступове розчарування політикою Ради, яка “привела німців хоча й для боротьби проти осоружних більшовиків, однак не за гарні очі дипломатів”. Попри те, що Українська Республіка була проголошена незалежною, отримала міжнародне визнання, мала власну територію і власний уряд, у країні зростали анархічні настрої, хаос, безробіття, поширювалася відверта агітація проти діяльності УЦР. На вимоги національно свідомих українців “проявити твердість” – ліквідувати неприхильну до держави пресу, приймати до урядових структур лише лояльних Україні людей, заборонити антидержавну агітацію – ніяких змін не відбувалося. Далі на khmelnytskyi-future

1918 рік для преси був роком заборон та обмежень

Із перших днів свого правління Петро Скоропадський почав виконувати зобовʼязання щодо охорони порядку і законності в Українській державі, зміцнення авторитету влади. Гетьманат втрутився у сферу діяльності преси, намагаючись прямими та опосередкованими методами впливати на періодичні видання з метою контролю змісту матеріалів. Розпочалося переслідування демократичної преси, скорочення кількості друкованих органів. Для контролю за діяльністю друкованих органів було створено Бюро преси при МВС України. Бюро розробило перелік питань, обговорення яких у пресі не допускалося. Введення таких обмежень надало владним структурам право застосовувати санкції до газет та їх співробітників. На цій підставі було закрито ряд видань, а їх керівники потрапили під арешт.

На початку липня 1918 року Міністерство внутрішніх справ розробило програму державного контролю за періодичними виданнями. Для загального нагляду за творами друку було створено Центральне управління і місцеві комітети у справах друку. Керівництво управління уклало перелік питань, обговорення яких заборонялося в пресі, зокрема особисте життя та державна політика гетьмана, критика діяльності уряду, неперевірена інформація про зміну його складу, діяльність німецьких та австро-угорських військ на території України тощо. Не дозволялося також публікувати у будь-якій формі заклики до повалення тогочасного ладу, страйків, національної ворожнечі, відомості про політичні обшуки та арешти. До редакцій газет, які порушували ці вимоги, застосовувалися санкції.

У період існування Української держави збільшилась кількість україномовної преси

Попри жорстку цензуру, закриття багатьох часописів у період Української держави гетьмана П. Скоропадського все ж помітно зросла кількість українських друкованих видань суспільно-політичного типу національно-радикального напряму. В Україні тоді видавалося близько сотні таких газет. Зокрема, на території Хмельниччини поширювалися видання уряду П. Скоропадського та окремих українських партій і організацій. Газетні публікації висвітлювали ідею свободи і рівності всіх народів України, невизнання класової влади – чи то буржуазної, чи то робітничої. Характерна позиція у цьому плані газети “Зіньківського повітового земства”, яка заявляла: “російська держава не хотіла визнавати за українським народом ніяких прав на вільний розвиток. Народ наш був у російській державі найтемніший. Треба мати свою власну державу, це все одно, що своя власна хата. Повинна бути тільки самостійна Українська Держава”. Водночас газети, захищаючи ідею національної державності, повідомляли про негативний вплив на політику уряду П. Скоропадського з боку російських кадетів, меншовиків, монархістів та представників окупаційних військ.

Оточений міністрами та урядовцями з шовіністичних російських кіл, П. Скоропадський усе більше схилявся до реставрації Російської імперії, до складу якої мала б увійти Україна, і 14 листопада 1918 року проголосив “Грамоту гетьмана” – про злуку України з Московщиною в єдину Російську державу. Про ці події писали українські газети, відверто називаючи гетьмана національним зрадником. Це висвітлювали і у Камʼянець-Подільський газеті “Козак” у 1919 році. 

На Хмельниччині активно поширювались видання з різних куточків країни 

Серед видань більшовицького напряму, які нелегально випускались у період гетьманщини і підтримували програму та політику більшовиків Росії щодо формування національно-державного устрою, на Хмельниччині розповсюджувалися газети “Коммунист” (Одеса), “Киевский коммунист”, “Рабочий и крестьянин” (Чернігів), “Молот” (Полтава) та інші. Окремі часописи приділяли значну увагу розвитку національно-економічної системи, а тому друкували статті, які висвітлювали діяльність банківської системи, кооперативних спілок, сільськогосподарських підприємств. До рук хмельницьких читачів могли потрапити “Слово” (Київ), “Молода Україна” (Одеса), “Народна думка” (Прилуки), “Україна” (Сквира) та інші. Серед селянських газет особливо популярними були “Селянське слово”, “Провесінь”, “Народна справа”, “Наше село”, “Село”.

Порахувати точну кількість української періодики газетного типу, яка тоді поширювалася на Хмельниччині, складно, адже за майже столітню історію дочекатися сучасних дослідників вдалося небагатьом національно-демократичним виданням. У більшості випадків збереглися лише їхні назви та короткі відомості про їхню діяльність. 

Видання на Хмельниччини у 1918 році відзначаються нерівномірним розвитком

Офіційні відомості про те, що влада в Україні перейшла до рук П. Скоропадского хмельничани отримали 13 травня 1918 року. Через місцеву пресу повідомлялося, що “гетьман усієї України, котрий визнаний німецьким та австро-угорським військовим командуванням, виявив готовність у випадку потреби підтримувати цю владу озброєною силою і суворо карати за неслухняність цієї влади у повнім єднанні з українською адміністрацією”. На Хмельниччині до цієї звістки поставились неоднозначно, зокрема газета “Поділля” повідомила, що губернський комісар Камʼянця-Подільського Дудич надіслав у всі повіти телеграми, щоб їхні представники зʼїхались для обговорення питання про гетьманський переворот та винесення резолюції проти влади гетьмана. Діяльність нового уряду розпочалась із проголошення “Грамоти до всього Українського народу” та “Законів про тимчасовий устрій України”, підписаних гетьманом та отаманом Ради Міністрів М. Устимовичем. З текстом грамоти жителів краю ознайомила газета “Подільські губернські відомості”. За наказом міністра внутрішніх справ гетьманського уряду “до особливого розпорядження” було припинено видання низки центральних та регіональних газет. Та хвиля заборон Гетьманату практично не торкнулася часописів Хмельниччини. Вони продовжували функціонувати, ставши розгалуженим інформаційно наповненим джерелом. Провінційна преса оперативно інформувала про події у місті, повіті, губернії, регулярно відбивала факти політичного, соціально-економічного й культурного життя.

Офіційні періодичні видання у 1918 році були представлені газетами “Земля” – вісником Подільського губерніального земельного комітету, “Подільські губерніальні відомості”, “Поділля” – вісник Подільського губерніального комісаріату у Камʼянці-Подільському. Періодика Хмельниччини газетного виду завдяки постійним змінам влади розвивалася нерівномірно, а переважна більшість видань була недовговічною. Короткочасність існування часописів позначалася на їхньому якісному рівні: видання не встигали сформувати навколо себе оптимальний за своїм творчим потенціалом колектив журналістів, виробити чітку редакційну політику, збагатити жанрову палітру. До часописів національно-демократичного напрямку відносять 9 подільських видань: “Метелик” – українську демократичну газету, “Подольскую мысль” – орган прогресивно-демократичної думки, “Подольский край” – політично-суспільно-літературну газету до якої видавався додаток “Телеграммы Подольского края”. 

Тож у 1918 році преса загалом переживала не найкращі часи. Закриття видань, сувора цензура, тиск російськомовної періодики, зниження тиражів – такі зміни сталися в її діяльності за часів Гетьманату. Усе це негативно позначилося на змісті видань, формуванні їхнього ідейно-тематичного наповнення. Поряд із негативними тенденціями, що проявлялися у ставленні уряду П. Скоропадського до загальноукраїнських часописів, період Гетьманату був сприятливим для розвитку нової преси Хмельниччини. Зокрема, плідно, хоч і не зовсім рівномірно, здійснювався розвиток україномовної періодики. 

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.