Вівторок, 30 Квітня, 2024
Home Blog Page 2

Вулиці міста, названі на честь видатних постатей з Хмельницької області

By
Iryna Popova
-
0

Сучасний Хмельницький – розвинуте, велике місто, з гарними краєвидами, багатоповерхівками та безліччю місць для відпочинку. Містяни давно звикли до постійних змін та швидкого розвитку обласного центру. А як в такому ритмі не заблукати туристу? Особливо, коли так стрімко перейменовують назви вулиць, провулків. І, хто ж ці герої, на честь яких називають міські вулиці? Ми допоможемо дізнатися багато цікавих фактів про місто, підкажемо як краще скласти маршрути та де можна відвідати особливі місця. Далі на khmelnytskyi-future. 

Якщо черпнути глибше, то все просто, логічно. Навіть під час спокійної прогулянки звичайними сірими вуличками міста можна познайомитися з чудовими особистостями, видатними постатями, які доклали свої сили та знання для побудови, розвитку, вдосконалення Хмельницького.

Вулиці, названі на честь відомих науковців

Вулиця Юхима Сіцінського

Ця вулиця на честь відомого історика з Кам’янця-Подільського Юхима Сіцінського простягається від вулиці Франка до вулиці Красовського (мікрорайон Дубово). 

Прогулянка цією вулицею запрошує зазирнути в минуле міста. Архітектура 1890-х років створює особливу атмосферу для вивчення культурної спадщини місцевості. Також тут можна побачити двоповерхову житлову забудову кінця 1940-х років XX століття. Завершує композицію об’єктів культурної спадщини будинок колишнього військового суду.

Вулиця Гната Чекірди

Невеличка (всього 180 м) вулиця в центрі Хмельницького названа на честь місцевого архітектора. Вона поєднує вулицю Кам’янецьку з провулком Військоматський. Ще донедавна ця вулиця мала назву імені Олександра Герцена (письменника). Проте старше покоління місцевого населення згадує, ще одну назву вулиці – Фєлєнка (також на честь місцевого діяча).

Ландшафт та архітектурні композиції, які можна побачити на цій незначній частині місцевості, досить розмаїті. Тут можна побачити типові громадські будівлі початку 1950-х років XX століття. Наприклад, споруда облспоживспілки, побудована в 1953 році демонструє характерні риси ретроспективізму – в ній вдало поєднані виразні елементи попередніх епох. Житлові будинки, які розташовані вздовж вулиці Гната Чекірди цегляні, зведені в кінці XIX століття. Крім того, до вулиці прилягає Філармонійский сквер, який веде до міської Філармонії.

Відважним героям вічна пам’ять: які вулиці названі на їх честь

Вулиця Шестакова

Центральна частина міста має багато цікавих старих забудов з особливою архітектурою та культурними пам’ятками. Одна з таких вулиць з приватними забудовами своєю назвою завдячує Льву Шестакову – льотчику з села Давидківці (Хмельницького району). Вона пролягає в мальовничій місцевості поряд з міським парком (від вулиці Староміська до вулиці Проскурівського Підпілля).

Архітектура тут різноманітна: поряд з невеличкими глинобитними забудовами XVIII століття тут побудовані сучасні котеджі. Такий дисбаланс нагадує про важливість історичної спадщини, а також підкреслює швидкоплинність часу, демонструє сучасні архітектурні стилі.

Вулиця Олександра Кушнірука

Вулиця розташована в мікрорайоні Дубове та об’єднала будівлі колишнього військового містечка (житлові двоповерхові будинки використовувались як житлово-експлуатаційна частина для офіцерського складу). 

1966 рік вважають офіційною датою заснування вулиці. Сучасна її назва також символічна, адже пов’язує місцевість з особою військовою, почесним громадянином міста Хмельницького. Вона названа на честь підполковника (посмертно) Збройних сил України з міста Ізяслав Олександра Олександровича Кушнірука. 

Історична забудова цієї вулиці досить цікава. Тут є багато житлових будинків кінця XIX століття, а також інженерно-технічні об’єкти. Наприклад, посеред одного з дворів й досі височіє водонапірна вежа 1910 року, яка повністю обслуговувала військове містечко. Ця споруда була вагомою частиною першого централізованого питного водогону в Проскурові.

Вулиця Олександра Петраківського

Імена місцевих героїв хмельничани не забувають. Рішенням міської ради від 28 квітня 2022 року на честь військового-розвідника ЗСУ Олександра Петраківського було присвоєно назву вулиці в мікрорайоні Дубово (раніше вулиця Ланова). Герой України з Хмельницького Олександр Петраківський був командувачем сил добровольчого батальйону “Айдар”.

Архітектурна карта цієї частини міста різноманітна. Багато будівель приватної забудови 1950-х років, є також п’ятиповерхівки 1960-х років, яким притаманне архітектурне планування класичних багатоповерхівок того часу. Крім того, зараз тут з’являються нові сучасні забудови з оригінально оформленими фасадами та проєктами. Цікаво, що “оновлення” масиву відбувається поступово, тому гармонічно доповнює атмосферу місцевості.

Культурні діячі, на честь яких названо вулиці в Хмельницькому

Вулиця Завадського

Однією із найстаріших вулиць міста вважають вулицю Михайла Завадського. Вона розташована в центральній частині Хмельницького, простягається від вулиці Кам’янецької до вулиці Героїв Маріуполя. 

Історична назва цієї вулиці (Завалля) дещо співзвучна з сучасною, проте має кардинально інше значення. Перша – пов’язана із місцем розташування, адже виникла на околиці (за валом) території міста наприкінці XVIII століття. Історики стверджують, що довгий час ці землі використовувались тільки в сільськогосподарських цілях. Лише з середини XIX століття тут почали будівництво приватних будинків. За переказами місцевих жителів, в народі їй дали назву “Собачий провулок”, адже, як правило, на околицях Плоскирова завжди було багато таких тварин. 

З 1982 року вулицю перейменовано на честь Михайла Завадського, уродженця села Михайлівці (Хмельницький район). Михайло Адамович – відомий композитор, піаніст та педагог, який залишив у спадок українському народу понад 500 музичних творів.

Забудова цієї місцевості різнотипна. Тут можна побачити багатоповерхові житлові будинки 1980-х років, зустрічаються нові будівлі кінця 1990-х початку 2000-х років. Крім того, хаотично між цегляними багатоповерхівками зустрічаються старі цегляні та глинобитні будівлі.

Вулиця Миколи Бажана 

Ця вулиця розташована поблизу залізничного вокзалу, паралельно вулиці В’ячеслава Чорновола Вулиця Бажана поєднує провулок Спортивний та провулок Проїзний. На паралельній вулиці в пішій доступності розташований комплекс будівель (адміністративних, складських, виробничих) пивоварного заводу, побудованого 1901 року.

Назва вулиці змінювалась неодноразово. З часу заснування вона була вулицею 30-ти загиблих, названа на честь льотчика, а пізніше – історика та публіциста Енгельса. Лише з 1991 року її перейменували на честь поета Миколи Платоновича Бажана з Кам’янця-Подільського. 

Забудова тут в основному приватна, проте зустрічається декілька багатоповерхових житлових будинків 1980-х років. Невелика кількість забудови тут створює особливу атмосферу, візуально вулиця виглядає спокійною, не перевантаженою. Крім того, на перехресті з провулком Спортивним значну частину вулиці займає дитячий садочок з великою прогулянковою ділянкою. 

Розвиток сучасних вулиць Хмельницького нерозривно пов’язаний з їхніми історичними коренями, місцем розташування, функціональним призначенням забудов. При цьому, поряд з оглядом архітектурно-історичної спадщини вулиць міста, варто також знати, пам’ятати та гідно вшановувати пам’ять особистостей, на честь яких названо низку сучасних вулиць та провулків Хмельницького.

Хмельницький обласний художній музей – сучасний простір та велика колекція робіт видатних митців

By
Alyona Kovalchuk
-
0

Хмельницький обласний художній музей – унікальний музей, який обрав інноваційну колекційну концепцію. ХОХМ – це більше, ніж просто музей в академічному розумінні. Це спільний культурний простір, в якому беруть активну участь не лише музейні професіонали, але й усі творці та споживачі, які зацікавлені у сучасному культурному продукті. ХОХМ завжди позиціював себе як музей з ширшою перспективою. Національні та глобальні мистецькі процеси мають більший вплив на їхню діяльність, політику та стратегію, ніж локальна мистецька діяльність. Музей пишається своєю інклюзивністю та відкритістю, а також прагне бути культурним центром, який приймає різноманітні культурні, мистецькі, соціальні, релігійні, етнічні, гендерні та політичні погляди. Тож не дивно, що у сучасному світі мистецтво відіграє все більшу роль як потужне джерело нових цінностей і спільних сенсів. Далі на khmelnytskyi-future. 

Яка історія створення Хмельницького обласного художнього музею?

Хмельницький обласний художній музей відносно молодий заклад культури порівняно з іншими музеями України. Його заснували 2 січня 1986 року. Заклад культури мав площу 700 квадратних метрів та знаходився у так званому “мурованому” будинку, побудованому у 1903 році для Проскурівського відділення Індустріального банку Росії, на центральній вулиці міста Хмельницького. Ця будівля була характерною рисою архітектури раннього Проскурова кінця 19 століття. Музейні професіонали зібрали художню колекцію з робіт митців 20 та 21 століть.

Колекція музею є однією з найбільших і репрезентативних в Україні – понад 7000 творів та близько 1200 художників. Виклики, зумовлені швидкими змінами сучасного часу, змусили критично переглянути імідж музею як соціокультурної інституції. Основним завданням музеїв є виключно збереження матеріальних пам’яток культурної спадщини. Подолавши деяку інституційну стагнацію та економічний занепад, ХОХМ зарекомендував себе як музейний центр і сучасну культурну платформу. 

У колекції музею роботи видатних українських митців

На початку 1990-х років пройшло розуміння, що самобутньою інституція може стати тільки збираючи, досліджуючи та експонуючи сучасне українське мистецтво: живопис, скульптуру, нові види мистецтва українських художників.

Колекція музею багата творами видатних митців сучасності, серед яких лауреати Національної премії України імені Т. Шевченка: Іван Гончар, Андрій Антонюк, Феодосій Гуменюк, Іван-Валентин Задорожний, Опанас Заливаха, Іван Марчук, Любомир Медвідь, Іван Остафійчук, Віктор Гонтарів, Микола Малишко, Андрій Бокотей. Перлиною музейної колекції декоративно-прикладного мистецтва є 24 розписи лауреатки премії 1966 року, народної художниці Марії Примаченко.

Нефігуративний напрямок презентований мальованичими полотнами Тіберія та Ілони Сільваші, Марка Гейка, Олександра Животкова, Миколи Кривенка, Петра Лебединця, Анатолія Криволапа, Василя Бажая, Світлани Юсім, Володимира Стрельнікова, Володимира Цюпка та іншими. Широко представлена львівська художня школа – Роман та Маргіт Сельські, Карло Звіринський, Роман Жук, Михайло Ліщинер, Олег Мінько, Зиновій Флінта, Петро Маркович, Борис та Ніна Буряки та інші. Живописне Закарпаття презентовано роботами Федора Манайло, Йосипа Бокшая, Ірини Беклемішевої, Андрія Коцки, Гаврила Глюка, Едіти і Миколи Медвецьких та інші.

Елементи одеського нонконформізму представлені роботами – Віктора Маринюка, Людмили Ястреб, Валерія Басанця, Володимира Кабаченка, Євгена Рахманіна та інших. У колекції ХОХМ Хмельниччину презентують Михайло Андрійчук, Людмила, Микола, Богдан й Оксана Мазури, Олександр Гуменчук, Михайло Ніколаєв, Олександр Антонюк та інші. Окрім мальовничих полотен у фондах є певна кількість робіт професійної кераміки: композиції Романа Петрука, Ольги Безпальків, Уляни Ярошевич, Ярослави та Ярослава Мотик, Інни Туманової-Єршової, Ганни Лисик, Володимира Хижинського, Неллі Ісупової та інших.

У колекції також зберігаються сотні малюнків, виконаних олівцем, тушшю, аквареллю, пастеллю, а також велика кількість друкованої графіки українських художників, серед яких Оксана Павленко, Леопольд Левицький, Олена, Георгій та Сергій Якутовичі, Олександр Аксінін, Роман Романишин, Ігор Подольчак, Павло Маков, Фелікс Кідер, Тетяна та Володимир Бахтови, Оксана Стратійчук та інші. Серед надходжень останніх років – твори міжнародно визнаних митців: Алли Горської, Олександра Дубовика, Олександра Ройтбурда, Віктора Покиданця та інших. 

Хмельницький обласний художній музей – це простір нового формату

Місія музею – збирати мистецькі твори та інформацію про мистецтво, зберігати та охороняти мистецькі роботи у фондосховищах та виставкових залах, проводити дослідження та виставки, оприлюднювати та поширювати інформацію, демонструвати твори, архівувати. Адміністративно-господарська діяльність спрямована на підтримку та розвиток інфраструктурних можливостей музею. Дотримування обраної стратегії вимагає як модернізації матеріально-технологічних можливостей, так і дослідження, розробки та впровадження нових методів і засобів роботи. Серед них – підвищення власних економічних показників, партнерська співпраця, фінансування, маркетинг, цифровізація колекції, онлайн-діяльність, кураторські та освітні ініціативи, комунікація та поширення інформації. Місія музею — об’єднати людей із досвідом у різних сферах, щоб поділитися сучасним мистецтвом з публікою.

ХОХМ – це простір для зустрічей, взаємного натхнення та роздумів. У 21 столітті музеї сучасного мистецтва стають місцями, де відбувається діалог між глядачами та роботами, глядачами та художниками, глядачами та глядачами, де сучасне мистецтво оживає та набуває нового значення. Тут відвідувачі отримують нові знання та досвід, розуміють локальне та глобальне та допомагають широкій аудиторії краще знати та розуміти митців. Сучасне мистецтво – це простір, де панує вільне художнє вираження та філософські концепції. ХОХМ – це місце, де генеруються, підтримуються та реалізуються креативні ідеї, створюються справжні культурні продукти, надаються послуги у нових формах та способах, відбувається обмін досвідом та неформальна освіта. Це простір синергії, де ми можемо отримати переваги та створити партнерство. 

Хмельницький обласний художній музей визнаний нагородами міжнародного рівня

У 2023 році художній музей отримав почесну відзнаку. Вручення відбулось під час престижної міжнародної музейної премії “ZIVA Award-2023”. Заклад нагородили відзнакою “Герої культури слов’янської спадщини” у Братиславі під час Форуму слов’янських культур. Участь у заході взяли представники галузі культури з України, Словаччини, Чехії, Польщі, Словенії, Хорватії, Чорногорії, Північної Македонії, Болгарії. Форум був присвячений створенню нової моделі співпраці й комунікації задля побудови культурно-інформаційного простору слов’янського світу. Цю визначну відзнаку ХОХМ отримав разом з шістьма українськими музеями. Також портал “Zruchno.Travel” опублікував список прогресивних артмайданчиків України. Серед них відомі в Україні галереї та артцентри. Також до переліку потрапив Хмельницький обласний художній музей. 

Як функціонувала преса на Хмельниччині у 1918 році?

By
Alyona Kovalchuk
-
0

У березні 1918 року, коли на боротьбу з більшовиками Центральна Рада запросила Січових Стрільців та німецько-австрійські війська, зі сторінок українських часописів відчувалося поступове розчарування політикою Ради, яка “привела німців хоча й для боротьби проти осоружних більшовиків, однак не за гарні очі дипломатів”. Попри те, що Українська Республіка була проголошена незалежною, отримала міжнародне визнання, мала власну територію і власний уряд, у країні зростали анархічні настрої, хаос, безробіття, поширювалася відверта агітація проти діяльності УЦР. На вимоги національно свідомих українців “проявити твердість” – ліквідувати неприхильну до держави пресу, приймати до урядових структур лише лояльних Україні людей, заборонити антидержавну агітацію – ніяких змін не відбувалося. Далі на khmelnytskyi-future. 

1918 рік для преси був роком заборон та обмежень

Із перших днів свого правління Петро Скоропадський почав виконувати зобовʼязання щодо охорони порядку і законності в Українській державі, зміцнення авторитету влади. Гетьманат втрутився у сферу діяльності преси, намагаючись прямими та опосередкованими методами впливати на періодичні видання з метою контролю змісту матеріалів. Розпочалося переслідування демократичної преси, скорочення кількості друкованих органів. Для контролю за діяльністю друкованих органів було створено Бюро преси при МВС України. Бюро розробило перелік питань, обговорення яких у пресі не допускалося. Введення таких обмежень надало владним структурам право застосовувати санкції до газет та їх співробітників. На цій підставі було закрито ряд видань, а їх керівники потрапили під арешт.

На початку липня 1918 року Міністерство внутрішніх справ розробило програму державного контролю за періодичними виданнями. Для загального нагляду за творами друку було створено Центральне управління і місцеві комітети у справах друку. Керівництво управління уклало перелік питань, обговорення яких заборонялося в пресі, зокрема особисте життя та державна політика гетьмана, критика діяльності уряду, неперевірена інформація про зміну його складу, діяльність німецьких та австро-угорських військ на території України тощо. Не дозволялося також публікувати у будь-якій формі заклики до повалення тогочасного ладу, страйків, національної ворожнечі, відомості про політичні обшуки та арешти. До редакцій газет, які порушували ці вимоги, застосовувалися санкції.

У період існування Української держави збільшилась кількість україномовної преси

Попри жорстку цензуру, закриття багатьох часописів у період Української держави гетьмана П. Скоропадського все ж помітно зросла кількість українських друкованих видань суспільно-політичного типу національно-радикального напряму. В Україні тоді видавалося близько сотні таких газет. Зокрема, на території Хмельниччини поширювалися видання уряду П. Скоропадського та окремих українських партій і організацій. Газетні публікації висвітлювали ідею свободи і рівності всіх народів України, невизнання класової влади – чи то буржуазної, чи то робітничої. Характерна позиція у цьому плані газети “Зіньківського повітового земства”, яка заявляла: “російська держава не хотіла визнавати за українським народом ніяких прав на вільний розвиток. Народ наш був у російській державі найтемніший. Треба мати свою власну державу, це все одно, що своя власна хата. Повинна бути тільки самостійна Українська Держава”. Водночас газети, захищаючи ідею національної державності, повідомляли про негативний вплив на політику уряду П. Скоропадського з боку російських кадетів, меншовиків, монархістів та представників окупаційних військ.

Оточений міністрами та урядовцями з шовіністичних російських кіл, П. Скоропадський усе більше схилявся до реставрації Російської імперії, до складу якої мала б увійти Україна, і 14 листопада 1918 року проголосив “Грамоту гетьмана” – про злуку України з Московщиною в єдину Російську державу. Про ці події писали українські газети, відверто називаючи гетьмана національним зрадником. Це висвітлювали і у Камʼянець-Подільський газеті “Козак” у 1919 році. 

На Хмельниччині активно поширювались видання з різних куточків країни 

Серед видань більшовицького напряму, які нелегально випускались у період гетьманщини і підтримували програму та політику більшовиків Росії щодо формування національно-державного устрою, на Хмельниччині розповсюджувалися газети “Коммунист” (Одеса), “Киевский коммунист”, “Рабочий и крестьянин” (Чернігів), “Молот” (Полтава) та інші. Окремі часописи приділяли значну увагу розвитку національно-економічної системи, а тому друкували статті, які висвітлювали діяльність банківської системи, кооперативних спілок, сільськогосподарських підприємств. До рук хмельницьких читачів могли потрапити “Слово” (Київ), “Молода Україна” (Одеса), “Народна думка” (Прилуки), “Україна” (Сквира) та інші. Серед селянських газет особливо популярними були “Селянське слово”, “Провесінь”, “Народна справа”, “Наше село”, “Село”.

Порахувати точну кількість української періодики газетного типу, яка тоді поширювалася на Хмельниччині, складно, адже за майже столітню історію дочекатися сучасних дослідників вдалося небагатьом національно-демократичним виданням. У більшості випадків збереглися лише їхні назви та короткі відомості про їхню діяльність. 

Видання на Хмельниччини у 1918 році відзначаються нерівномірним розвитком

Офіційні відомості про те, що влада в Україні перейшла до рук П. Скоропадского хмельничани отримали 13 травня 1918 року. Через місцеву пресу повідомлялося, що “гетьман усієї України, котрий визнаний німецьким та австро-угорським військовим командуванням, виявив готовність у випадку потреби підтримувати цю владу озброєною силою і суворо карати за неслухняність цієї влади у повнім єднанні з українською адміністрацією”. На Хмельниччині до цієї звістки поставились неоднозначно, зокрема газета “Поділля” повідомила, що губернський комісар Камʼянця-Подільського Дудич надіслав у всі повіти телеграми, щоб їхні представники зʼїхались для обговорення питання про гетьманський переворот та винесення резолюції проти влади гетьмана. Діяльність нового уряду розпочалась із проголошення “Грамоти до всього Українського народу” та “Законів про тимчасовий устрій України”, підписаних гетьманом та отаманом Ради Міністрів М. Устимовичем. З текстом грамоти жителів краю ознайомила газета “Подільські губернські відомості”. За наказом міністра внутрішніх справ гетьманського уряду “до особливого розпорядження” було припинено видання низки центральних та регіональних газет. Та хвиля заборон Гетьманату практично не торкнулася часописів Хмельниччини. Вони продовжували функціонувати, ставши розгалуженим інформаційно наповненим джерелом. Провінційна преса оперативно інформувала про події у місті, повіті, губернії, регулярно відбивала факти політичного, соціально-економічного й культурного життя.

Офіційні періодичні видання у 1918 році були представлені газетами “Земля” – вісником Подільського губерніального земельного комітету, “Подільські губерніальні відомості”, “Поділля” – вісник Подільського губерніального комісаріату у Камʼянці-Подільському. Періодика Хмельниччини газетного виду завдяки постійним змінам влади розвивалася нерівномірно, а переважна більшість видань була недовговічною. Короткочасність існування часописів позначалася на їхньому якісному рівні: видання не встигали сформувати навколо себе оптимальний за своїм творчим потенціалом колектив журналістів, виробити чітку редакційну політику, збагатити жанрову палітру. До часописів національно-демократичного напрямку відносять 9 подільських видань: “Метелик” – українську демократичну газету, “Подольскую мысль” – орган прогресивно-демократичної думки, “Подольский край” – політично-суспільно-літературну газету до якої видавався додаток “Телеграммы Подольского края”. 

Тож у 1918 році преса загалом переживала не найкращі часи. Закриття видань, сувора цензура, тиск російськомовної періодики, зниження тиражів – такі зміни сталися в її діяльності за часів Гетьманату. Усе це негативно позначилося на змісті видань, формуванні їхнього ідейно-тематичного наповнення. Поряд із негативними тенденціями, що проявлялися у ставленні уряду П. Скоропадського до загальноукраїнських часописів, період Гетьманату був сприятливим для розвитку нової преси Хмельниччини. Зокрема, плідно, хоч і не зовсім рівномірно, здійснювався розвиток україномовної періодики. 

Авіація на Хмельниччині бере свій початок у далекому 1914 році

By
Alyona Kovalchuk
-
0

Історія появи та розвитку авіації у Хмельницькому налічує понад 100 років. За цей період часу відбулось багато змін – від масштабних пасажирських перевезень всередині країни та в інші країни світу до розвитку малої авіації на території місцевого аеропорту. Далі на khmelnytskyi-future. 

Перший літак у небі над обласним центром пролетів на початку 20 століття

У 1912 році вперше проскурівчани побачили у небі над містом літак. Це був військовий літак, приписаний до 6-го ескадрону 12-го гусарського Охтирського полку. Цей полк розміщувався у Меджибожі. Пілотував його штабс-ротмістр Володимир Єсіпов. Літак брав участь у корпусних маневрах, які проводилися на просторі від Меджибожа до Проскурова, і виконував завдання розвідки позицій умовного противника. З’явився аероплан зі сходу, й зробивши коло над містом, повернув на північ.

Старожили пригадували, що поява аероплана у проскурівському небі, викликала у місцевого населення переполох: усі перехожі завмерли із піднятими головами, візники-балагури зупинились, діти зі шкіл та училищ вибігали на вулиці, а коли літак полетів, то народ ще довго обговорював побачене. 

У період з 1914 року по 1917 рік у роки Першої світової війни на південно-східній околиці Проскурова військові авіатори російської армії облаштували тиловий аеродром, на якому базувалися повітроплавні роти Південно-Західного фронту. Саме це льотне поле згодом стало аеропортом на вулиці Пілотській, який добре памʼятають більшість хмельничан. Цей аеропорт діяв до початку 1980-х років. У наступні три роки у роки громадянської війни у Проскурові розміщувалися льотні частини і армії Української Народної Республіки та Червоної армії – залежно від того, яка влада була у місті.

Наприкінці Першої світової війни, у червні 1917 року на території України було зосереджена більша частина авіазагонів імперської армійської авіації, особливо на Південно-Західному фронті, складовою якого був проскурівський аеродром. Основний парк аеропланів складався з французьких моделей “Ньюпор”, “Вуазен”, “Моран”, переважно зібраних на російських підприємствах.

З 1919 року зафіксовані міжнародні пасажирські перевезення 

У 1919 році діяла перша в історії української авіації міжнародна авіалінія “Проскурів – Будапешт”. Вона була організована за ініціативою уряду Радянської України для допомоги революційній Угорщині. Перший авіапереліт здійснив пілот В. Ходорович. Літаки курсували в обидві сторони, перевозили не тільки вантажі, а й пасажирів. Проскурів був обраний відправним пунктом з єдиної причини – тут знаходився найближчий до кордонів Угорщини аеродром, який навесні 1919 року перебував у руках Червоної армії. На початок 1919 року авіапарк проскурівського аеродрому був досить численним. Цьому сприяла німецька окупація. За деякими даними на території проскурівського летовища зосереджувалося до 100 аеропланів різних модифікацій німецького виробництва. Більшість з них була придатна лише на запчастини. Відомо, що уряд Директорії цілеспрямовано здійснював закупівлю літаків в Австрії та Угорщині. Проскурівський аеродром також забезпечував “повітряний міст” – “Відень-Київ”.

Під час Другої українсько-більшовицької війни на проскурівському аеродромі дислокувалися повітроплавні частини. Протягом літа 1919 року вони брали участь у боях за Камʼянець-Подільський, Проскурів, Вінницю та Київ. Наприкінці лютого 1919 року авіаційні інституції Повітряного флоту УНР прибули до Проскурова. Петро Павлович Білон, начальник канцелярії Повітряного флоту, згадував: “до Проскурова прибули авіаційні дивізіони: Київський, Чернігівський, частина Полтавського, деякі старшини-літуни з Харкова, Житомира і Вінниці. Тут почали направляти літаки і тренувати старшин-літунів. У Проскурові було надзвичайно багато авіаційного майна, і про це дали знати галицькій сотні, що стояла у Краснім біля Львова. І ось прилетіли вони до Проскурова і вивезли до 60 старих літаків та велику силу технічного авіаційного майна”.

У наступні десятиліття аеропорт збільшував потужності

У період з 1920 року по 1930 рік розширюється Проскурівський військовий аеродром. Тут обгородили льотне поле, виставили посилену охорону, спорудили ангари, паливні сховища. Також у районі аеродрому були побудовані два житлові чотири поверхові будинки для офіцерського складу. Під час Другої світової війни німецька армія, яка окупувала Проскурів, використовувала аеродром для військово-транспортних цілей. У 1944 році була створена окрема Проскурівська авіаційна ескадрилья. 3 травня в її розпорядження прибули перших два цивільні літаки “По-2”, які з навчальних були переобладнані на поштово-пасажирські. На них авіаланки пілотів Бондаренка і Дрозда налагодили регулярні пасажирські авіарейси у Камʼянець-Подільський, а незабаром у віддалені райцентри – Стару Синяву, Плужне, Віньківці, Теофіполь, Миньківці, Сатанів. У 1947 році запрацювала авіалінія “Проскурів – Київ”. У 1950 році окрема Проскурівська авіаційна ескадрилья була приєднана до 283-го Чернівецького авіаційного загону, який перейменували на 98-й Чернівецький об’єднаний авіаційний загін Українського управління цивільної авіації.

Вже за два роки відбулось об’єднання підрозділів 98-го Чернівецького авіаційного загону та аеропортів, які до цього часу були окремими структурами. Таким чином, Проскурівська авіаційна ескадрилья та аеропорт Проскурів стали єдиною структурою. Як і раніше ескадрилья обслуговувала аеропорти місцевих авіаліній: Камʼянець-Подільський, Теофіполь, Ізяслав, Полонне, Нову Ушицю. У 1956 році Хмельницький аеропорт отримав нові літаки “Ан-2” і “Як-12”. Здійснювалися рейси до Києва і ще до пʼяти обласних центрів України, а також у сім райцентрів області. У 1970 році аеропорт став приймати турбореактивні літаки “Як-40”, який здійснював рейси на Київ і Одесу, та турбогвинтові “Іл-14”, які курсували у Сімферополь. Щодня послугами аеропорту користувались до 300 пасажирів.

У 1980-х роках у Хмельницькому зʼявився оновлений аеропорт

У 1971 році за наказом Міністерства цивільної авіації СРСР на базі Хмельницької окремої авіаескадрильї було створено Хмельницьке авіапідприємство, підпорядковане управлінню цивільної авіації УРСР. Того ж року за вісім кілометрів від міста, за селом Ружична, розпочалось будівництво нового аеропорту. І вже у 1982 році було введено в експлуатацію новий аеропорт. Загальна площа земельної ділянки, яку займає аеродром – 134,2 гектара, у тому числі летовище – 13,2 гектара. Аеропорт отримав штучну злітно-посадкову смугу довжиною 2200 метрів з бетонним покриттям, що у змозі витримати посадку повітряного судна вагою до 61 тонни. Отож Хмельницький став приймати лайнери типу “Ан-24”, “Ту-134”, “Як-42”. Географія рейсів включала Москву, Ленінград, Київ, Мінськ, Ригу, Харків, Сімферополь, Одесу, Донецьк та інші. Тим часом старий аеропорт на вулиці Пілотській припинив існування, а його льотне поле згодом було віддано під масив індивідуальної забудови.

У 1993 році відбулася реорганізація підприємства і утворилося чотири незалежні структури: державне підприємство “Аеропорт Хмельницький”, Хмельницька служба обслуговування повітряного руху “Украерорух” та дві авіакомпанії: “Поділля-Авіа” (літаки Ан-24, Ан-26) і “Універсал-Авіа” (Ан-2). Маючи літаки “Ан-24”, “Ан-26-100”, “Ан-26”, компанія почала здійснювати рейси не тільки до Києва та Сімферополя, а й за кордон – у Стамбул, Рим та інші міста. Аеропорт Хмельницький отримав статус міжнародного. 

Як Хмельниччина стала ракетним щитом у другій половині 20 століття?

By
Alyona Kovalchuk
-
0

Більшість громадян України на період розвалу СРСР не знали, а багато і сьогодні не усвідомлюють, який могутній військово-промисловий потенціал, у тому числі і ракетно-ядерний, дістався Україні, що проголосила свою незалежність. Свого часу це справді було найвищою державною таємницею. На момент розвалу Радянського Союзу наша держава була третьою у світі за наявністю ядерної зброї. Україна стала власником 220 одиниць стратегічних носіїв. На озброєнні в армії молодої держави у складі 43-ї ракетної армії і двох її ракетних дивізій було 176 шахтних пускових установок з міжконтинентальними балістичними ракетами. Важливу роль у розвитку інфраструктурних обʼєктів для ядерної зброї зіграла Хмельниччина. Майже 40 років обласний центр був надважливим військово-стратегічним пунктом завдяки розміщеній тут 19-й ракетній дивізії. Далі на khmelnytskyi-future. 

У 1960 році зʼявилась перша ракетна дивізія на Хмельниччині

Багато артилерійських і авіаційних військових частин були передані новоствореним частинам, на базі яких було сформовано 10 ракетних дивізій. Одна із них з’явилась у Хмельницькому у 1960 році. 7-ма Запорізька артилерійська дивізія була переформована у 19-ту ракетну дивізію. Штаб і три полки дислокувалися у Хмельницькому, Ярмолинцях і Вінниці. Дивізіон мав на озброєнні 42 ракети середньої дальності Р-12 і Р-14, 30 наземних ракет та 12 ракет шахтного базування. Ракета мала дальність польоту від 2 до 4,5 тисяч кілометрів і потужність до 2 мегатонн. Установка ракети проводилася у суворій таємниці. Ракетні полки маскувались під мінометні або авіаційні частини. Те, що в Ярмолинцях дислокувався авіаційний полк було очевидно, тому військові літаки пролітали щодня і щоночі перефарбовували їхні номери.

Також приховали місце пуску ракети, насипали землю, щоб накрити шахтну установку, посадили ялинки, а територію “замаскували” під метеостанцію чи склад. Ця секретність і приховування тривали до 1972 року, коли між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки була підписана перша угода про обмеження стратегічних озброєнь. У такому разі особливого сенсу ховатися не було, адже шпигунські супутники змогли б виявити ракетні точки. 

Карта Хмельниччини була пронизана ракетними точками

Порівнюючи ракетні сили Сполучених Штатів Америки і Радянського Союзу на початку 1960-х років, Радянський Союз не був фаворитом. Тому у 1963 році радянський уряд вирішив швидко продовжити масове будівництво окремих шахтних пускових установок, щоб розробити повну міжконтинентальну балістичну ракету, здатну знищувати цілі в Америці. У звʼязку з реалізацією цих планів у 1964 році почався новий етап в історії 19-ї ракетної дивізії. Спочатку його перенесли до Хмельницького, у військове місто Ракове. А за рік почалася підготовка до переоснащення та впровадження нової міжконтинентальної балістичної ракети УР-100. Ця модель могла пролетіти понад 10 тисяч кілометрів і мала час підготовки до зльоту менше ніж три хвилини. Поява нових ракет зумовила необхідність створення у дивізії ще двох полків. Чотири полки знаходилися у Хмельницькому і два у Дунаївцях.

Також необхідно було створити відповідні технічні підрозділи у Меджибожі, Ярмолинцях та інших населених пунктах. На території Хмельницької області було розпочато масштабні роботи з будівництва шахтно-пускової бази. Тоді на території області у кожному третьому селі з’явилися так звані “ракетні точки”. Це була огороджена територія з вертикальними шахтами глибиною до 40 метрів, контейнерами з ракетними установками та командним пунктом, де постійно несли бойове чергування офіцери. Будівництво шахти принесло селу велику користь. До об’єкта ракетники проклали бетонну дорогу, що дозволило селу отримати надійне дорожнє сполучення.

З 1972 року будівництво на Хмельниччині відновилося, було розпочато формування ще трьох полків. У підсумку 19-та ракетна дивізія мала остаточну комплектацію: 9 ракетних полків, кожен з командним пунктом та пусковими установками. Командні пункти розміщувалися поблизу сіл Шрубків (Летичівський район), Шпичинці, Мазники (Деражнянський район), Вихилівка, Солобківці (Ярмолинецький район), Червона Зірка (Хмельницький район), Пільний Олексинець (Городоцький район), Черепівка (Красилівський район), Дунаївці, а шахтні пускові установки у радіусі декількох кілометрів навколо них. Таким чином, більша частина території Хмельницької області була вкрита “ракетними точками”, а всього на території області було розгорнуто 90 міжконтинентальних балістичних ракет. Ракета УР-100Н була прийнята на озброєння з 1978 року. Кожна з цих ракет мала шість окремих боєголовок, кожна з яких важила 550 кілотонн. Це означає, що одна бойова атака дивізії Хмельницького могла знищити 540 цілей у будь-якій точці Землі.

Після 1991 року розпочалась ліквідація ракетних шахт

З 1991 року Сполучені Штати Америки надали Україні 380 мільйонів доларів на демонтаж шахтних пускових установок і будівництво житла для операторів ракет у Хмельницькому. Ліквідація ракетних арсеналів відбувалася поступово, до 1996 року були виведені усі ядерні боєголовки, до 1998 року знищено пускові установки. Останній ракетний комплекс розібрали і здали на брухт. Ця історична подія сталася у селі Грузевиця Хмельницької області. Там є одна з компаній, яка займається утилізацією зброї. Після демонтажу останнього ракетного комплексу військові організували екскурсію цехами підприємства, де утилізували додаткову стрілецьку зброю, гранати та артилерійські снаряди.

30 листопада 1999 року 19-ту ракетну дивізію було розформовано і на її базі створено 1-шу ракетну дивізію Сухопутних військ України. Ракетники 19-ї дивізії залишили яскравий слід в історії Подільського краю та міста Хмельницького. Дивізія налічувала понад 8 тисяч офіцерів, більшість з яких проживала у військовому містечку Ракове. З кінця 60-х років 20 століття ця територія постійно забудовувалась, зʼявились десятки багатоповерхівок, дві школи, три дитсадки, лікарню, багатопрофільну лікарню, будинок культури тощо.

У Хмельницькому зберегли вигляд командного пункту ракетної шахти 

У Хмельницькому облаштували музей гарнізону, щоб показати його історію та зберегти залишки колишньої військової величі. Музейний комплекс функціонує на базі 15-го гарнізонного будинку офіцерів у мікрорайоні Ракове. Діє там одразу кілька експозицій, їх родзинкою став підземний командний пункт. Ця багатотонна капсула з усім обладнанням була надійним та захищеним місцем для управління ракетами. У підвішеному стані на горизонтальних і вертикальних системах амортизації її розміщували на глибині до 40 метрів. У залі музею ракетних військ стратегічного призначення розташований командний пункт ракетного комплексу 19-ї ракетної дивізії. Всього таких командних пунктів було дев’ять по Хмельницькій області. З цього пункту можна було дати команду запуску дев’яти ракет, а в кожній ракеті було по 6 бойових частин. Він знаходився глибоко під землею та був “нафарширований” всією апаратурою. Зокрема, цей пункт, який презентований в експозиції, був на 12-му поверсі під землею. Пункти були накриті покрівлею вагою 120 тонн та ізольовані як підводний човен. У таких командних пунктах в автономному режимі можна було чергувати місяць. Експонати у музеї доповнені інформаційними плакатами про пристрої та історичними фотографіями. Крім того, створені окремі експозиції, присвячені іншим військовим формуванням Хмельниччини.

Як вибрати ідеальні жіночі кросівки в Хмельницькому та де їх купити

By
zeroif
-
0

Що стосується моди та комфорту, жіночі кросівки стали невіддільною частиною кожного гардеробу. Незалежно від того, чи любите ви легку атлетику, повсякденні прогулянки чи просто цінуєте модний стиль. Навіть взимку без кросівок нікуди, всі вже звикли до того, що є кросівки з хутром жіночі або чоловічі. А тому  знайти ідеальну пару жіночих кросівок надважливо. Та перш ніж розповісти на що слід звернути увагу, треба розібратись з тим, які є кросівки. А їх як виявляється є кілька видів:

  • спортивні кросівки;
  • повсякденні кросівки;
  • модні кросівки.

Спорт. Повсякдення. Мода

Коли справа доходить до фітнесу чи спортивних заходів, мати правильну пару спортивних кросівок стає для жінки не просто потребою, а перетворюється в життєву необхідність. Жіночі кросівки, розроблені для спортивного використання, забезпечують необхідну підтримку, амортизацію та зчеплення, щоб допомогти займатись спортом  якнайкомфортніше. Треба звертати увагу на те, чи з  дихаючих матеріалів зроблені ці кросівки та чи амортизаційні підошви вони мають. Це допоможе отримати  максимальний комфорт.

Що стосується повсякденного носіння, то тут ідеально підійдуть кросівки в стилі casual. Ці універсальні туфлі доповнюють різноманітні вбрання та легко підходять робочому дню в офісі або звичайній вечері. Дізнавайтесь про  різні стилі, такі як парусинові кросівки або сліпони, і обирайте кольори, які підходять до вашого гардероба.

А от любителі моди оцінять останні тренди жіночих кросівок. Ці кросівки віддають перевагу стилю та естетиці без шкоди для комфорту. Слідкуйте за унікальними дизайнами, візерунками та співпрацею з провідними дизайнерами, щоб залишатися в тренді.

Фактори, які слід враховувати

При виборі жіночих кросівок головне їхній комфорт. Переконайтеся, що ви вибрали правильний розмір і ширину для зручної посадки, яка запобігає дискомфорту чи травмам. Пам’ятайте, що розміри залежать від брендів, тому дивіться таблиці розмірів, щоб дізнатися точніше. Другим за важливістю є питання матеріалу, з якого вони зроблені. 

Матеріали кросівок можуть сильно впливати на довговічність. Шкіра, замша та синтетичні матеріали мають свої плюси та мінуси. Враховувати слід все починаючі від кліматичних умов у Хмельницькому, до того, як клімат впливає на той чи інший матеріал. Адже кросівки це не гумові чоботи жіночі чи чоловічі. 

Щоб запобігти втомі ніг і підтримувати склепіння, віддавайте перевагу кросівкам з належною підтримкою та амортизацією. Ваші ноги будуть вам вдячні після довгих прогулянок або напружених днів.

Не забуваймо, що незалежно від того, в які кросівки взута пані, вона завжди залишається пані. Тому кросівки мають доповнювати її наряд. Для цього комбінуйте кольори та дизайни, створюйте виразний образ, який виражає вашу індивідуальність.

Кілька брендів задовольняють потреби жінок у кросівках. Ознайомтеся з варіантами таких відомих брендів, як Nike, Adidas, Puma та New Balance. Ці бренди пропонують широкий вибір стилів і технологій. До слова кросівки модних брендів можна завжди купити в магазині INTERTOP. Завітайте сюди в Хмельницькому, або скористайтесь інтернат магазином. 

Від “Титаніка” до “Шарнкорста” – моделі відомих суден розміщені у музеї історичної мініатюри

By
Alyona Kovalchuk
-
0

У Хмельницькому функціонує музей історичної мініатюри. В його експозиції – роботи майстра спорту міжнародного класу з судномоделізму Юрія Гаркавенка та його учнів. Літаки, автомобілі, кораблі та підводні човни – загалом понад пʼятсот моделей-копій техніки представлено у музеї. Відкрили музей з метою залучення більшої кількості молоді до науково-технічної творчості. Музей працює у виставковій залі Хмельницького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді. Також він входить до туристичного маршруту міста та став його візитівкою. Далі на khmelnytskyi-future. 

Що відомо про ініціатора створення музею?

Хмельничанин Юрій Гаркавенко – майстер спорту України міжнародного класу з судномоделізму, суддя міжнародної категорії, срібний призер Чемпіонатів світу та Європи, чемпіон України та СНД, автор журналу зі збирання моделей кораблів, який був визнаний одним з кращих у світі. Чоловік займається судномоделюванням майже півстоліття. Він і сам у дитинстві займався в гуртку технічного моделювання. Під впливом цього захоплення попросився служити на флот. Під час строкової служби був старшиною морських електриків-дизелістів на ескадреному міноносці. Після армії працював керівником клубу юних техніків. Згодом почав виготовляти макети кораблів. Так судномоделізм став для Юрія Володимировича захопленням на все життя. 

До створення музею Юрій зберігав усі колекції спочатку вдома, а згодом у мінімузеї

До відкриття музею Юрій створив імпровізований мінімузей. На стендах розмістив близько двох тисяч копій суден різних модифікацій та часів – підводних човнів, морська авіація, військова техніка, яка знаходилася на суднах. Решта моделей залишалась у коробках. Над копією американського парусника “Конститушн” судномоделіст працював майже рік. Парусник завдовжки 80 метрів, оснащений додатковими парусами для пришвидшення ходу, бо 150 років тому вів боротьбу з контрабандистами. Його копія виконана у масштабі 1:100. З нею Юрій Гаркавенко став срібним призером чемпіонату Європи у Гданську у 2003 році. А зі стендовою моделлю найбільшого корабля Другої світової війни – японського лінійного крейсера “Ямато”, хмельничанин здобув срібну медаль чемпіонату світу. Спершу його захопила конструкція судна та його історія.

Наприкінці Другої світової війни американські літаки вишиковувались у чергу, щоби його потопити. Вони скинули 22 торпеди, і тільки тоді його потопили. А от великий човен китайського адмірала Чінхо “Джонка”, на якій той здійснив кругосвітню подорож задовго до того, як на такі мандрівки наважилися європейці, від носа до корми мав 120 метрів. Його судномоделіст виготовив у масштабі 1:72. Ця модель отримала приз глядацьких симпатій на чемпіонаті України у Броварах. Щороку судномоделіст бере участь у національних та міжнародних змаганнях – і зі стендовими, і з ходовими копіями суден і підводних човнів. І ще жодного року не повертався до Хмельницького без нагороди. Корабель зі склотканини, поліефірної смоли та латуні – точна копія німецького броненосного крейсера “Шарнкорст”. Він став легендарним ще під час Першої світової війни після гучної перемоги у морській битві біля Корнеле. Тут і башти головного калібру, і протимінні гармати, і шлюпки на палубі. Також Юрій створив модель японського міноносця “Кага”. У 1941 році корабель здійснив напад на Перл-Харбор. Конструкція цього військового судна найскладніша і відтворена з максимальною точністю.

Серед десяти тисяч деталей – фальшборти, контрфорси, гальмівні сітки, рубки, шлюпки і навіть люки. Крім металевих щогл – все зроблено з картону і у цьому унікальність моделі. Всі моделі виконані автором бездоганно. На баркасиках суден видно навіть все всередині і можна зняти надбудови. А на літаках стоїть скло і видно у кабіні пілота. Серед військових кораблів, торпед та підводних човнів є навіть грецька бойова галера – судно другого століття до нашої ери.

Судномоделіст разом з учнями створює макети всесвітньо відомої техніки

Юрій створив модель судна “Титанік”. Вона будувалася у 2006 році спеціально для чемпіонату України зі стендового суднобудування. Майже рік часу потрібно було Юрію для виготовлення мініатюри. Адже тоді було мало інформації і здебільшого модель створювалась за кадрами фільму. Тоді “Титанік” Юрія Гаркавенко визнали найкращою мініатюрою з-поміж інших. Що стосується українських зразків озброєння — це мініатюри літака Ан-12, бойової машини піхоти БМП-2, танка Т-72, підводного човна “Запоріжжя”, легендарного Ан-225 “Мрія”, а також трофейний російський бронеавтомобіль “Тигр”.

У музеї представлені власні роботи Юрія та вироби його вихованців. Це моделі повітряних та морських суден, військова техніка та автомобілі різних епох. У музеї фактично виставлені усі моделі різних періодів від початку першого століття до сьогодення. Всього у музеї понад 300 експонатів історичної мініатюри. Їх виготовляють з дерева, пластику та паперу. Майже половина представлених робіт перемагала на всеукраїнських та міжнародних змаганнях з судномодельного спорту. За словами засновника музею, Україна на таких змаганнях демонструє найкращі результати та українці завжди повертаються з медалями. Вже у перший день роботи музею після відкриття, він справив справжній фурор. Було дуже багато відвідувачів, серед яких діти, яким дуже сподобалась ця виставка. Реагують маленькі відвідувачі по-різному. Є діти, що пробігають. Є такі, що розглядають кожен корабель. Їм цікаво, з чого він складається, чи це вітрильник, чи авіаносець. Здебільшого маленькі відвідувачі полюбляють авіаносці, бо це великі кораблі, і на ньому ще є літачки. Однією з важливих ідей роботи музею є популяризація науково-технічних видів гурткової роботи, видів спорту між дітьми, учнівською молоддю, дітьми ВПО, дітьми з особливими освітніми потребами. Музейну експозицію поповнюють новими виробами Юрія Гаркавенка та його вихованців.

Як створюють моделі відомих суден?

Робота починається з вибору моделі та пошуку необхідної інформації. Це чи не найскладніший етап, оскільки вся подальша робота будуватиметься на основі знайдених відомостей. Особливо важко з моделями давніх часів, адже їх креслення немає. Та й взагалі гарні креслення – дефіцит. З сучаснішою технікою простіше – є фото, які можна знайти в інтернеті. За ними й будується мініатюра. Свої знання та премудрі секрети Юрій Гаркавенко передає вихованцям судномодельного гуртка, який очолює вже понад 30 років. Будуючи моделі, діти набувають різноманітні знання, уміння та навички, знайомляться з військово-морською справою, суднобудуванням, основами математики і фізики, креслення і геометрії. На заняттях в гуртку вихованці вчаться працювати з інструментами, матеріалами і верстатним устаткуванням, виготовляють сучасні моделі суден різного класу і призначення, проводять ходові випробування моделей.

Судномоделювання для майстра одночасно є медитацією, захопленням, хобі та роботою. Аби популяризувати своє ремесло, Юрій почав самотужки випускати журнал картонних моделей кораблів. На міжнародному форумі спеціалізованих видань, цей посібник визнали одним з найкращих у світі. Його особливість у тому, що всі креслення не просто паперова модель, яка десь на щось схожа, а реконструкція корабля, максимально наближена до реального. Абсолютно усі експонати музею вражають філігранною роботою, бездоганними знаннями історії світу, зокрема й мореплавства та кораблебудування. 

Для зручного пересування містом у Хмельницькому створили “розумні” зупинки

By
Alyona Kovalchuk
-
0

У 21 століття розвиток цифрових технологій та науки не стоїть на місці, це обумовлено збільшенням потреб людства у більш комфортному існуванні. Задля цього вчені створюють багато нових приладів та інфраструктурних рішень. Одним із нових винаходів для реформування транспортної галузі, яка передбачала розробку нової транспортної мережі, оновлення рухомого складу та покращення комфортності пасажирських перевезень, є GPS-моніторинг та створення “розумних” зупинок. Далі на khmelnytskyi-future. 

Електронні табло з графіком прибуття транспорту хмельничани вже мають змогу побачити на зупинках міста

“Розумні” зупинки створені задля забезпечення комфортного очікування пасажирами громадського транспорту. Зупинки мають сучасний дизайн, а головним елементом “розумної” зупинки є табло прогнозування часу прибуття громадського транспорту, також вона оснащена безоплатним Wi-Fi, відеокамерами, які передають сигнал відповідним органам нагляду, картою маршрутів міста та місцем для зарядки мобільних пристроїв. GPS-моніторинг та “розумні” зупинки безпосередньо пов’язані між собою, оскільки за допомогою навігатора транспортні засоби без проблем передають сигнал про своє місцеперебування та час прибуття на табло прогнозування за допомогою глобальної супутникової системи навігації.

У 2019 році у Хмельницькому презентували перші дві “розумні” зупинки. Найголовніша їхня функція, крім затінку від сонця і сховку від дощу, – вони показують час прибуття тієї чи іншої маршрутки. Без магазинів, кіосків і яток. Нічого зайвого тільки лавки, скло і металевий каркас – це складові сучасної “розумної” зупинки. Скло потовщене, а отже розбити його місцевим вандалам буде непросто. Це перевірили у містах, де вже стоять такі зупинки: Рівному, Ужгороді, Житомирі. Ба більше, за місцями очікувань маршруток постійно спостерігатимуть відеокамери. “Розумними” ж зупинки роблять дещо інші речі. Також на нових зупинках встановили електронні табло. Вони показують, який транспорт прибуде на зупинку та скільки хвилин його чекати. 

Перші “розумні” зупинки зʼявились у центрі Хмельницького

Впродовж останнього десятиріччя у Хмельницькому встановили десятки нових зупинок для очікування громадського транспорту. Перші дві “розумні” зупинки було встановлено на зупинках: “Поліклініка №1” по вулиці Подільська, 52, у напрямку руху з міста та “Поліклініка №1” по вулиці Подільська, 65, у напрямку руху у місто. Згодом ще на двох: “вулиця Нижня Берегова” по вулиці Бандери, 7 у напрямку руху у місто, “вулиця Панаса Мирного” на проспекті Миру. Їх облаштування проводиться за кошти місцевого бюджету та приватних підприємців. Зокрема, за кошти місцевої скарбниці встановлено нову зупинку громадського транспорту “вулиця Перемоги”, що на Зарічанській у напрямку руху до вулиці Бандери. За кошти підприємців сучасні павільйони збудували на вулиці Проскурівського підпілля, зупинка “Педагогічна академія” у напрямку руху з міста та на вулиці Курчатова, зупинка “Завод будівельних матеріалів” в обох напрямках руху. Крім того, ПАТ “Завод “ТЕМП” облаштував зупинку у напрямку міста на Старокостянтинівському шосе. 

Як облаштовані “розумні” зупинки?

“Розумні” зупинки оснащені електронним табло прогнозування часу прибуття громадського транспорту, безоплатним Wi-Fi, розетками для підзарядки мобільного телефону. Інформаційні табло з похвилинним розкладом руху тролейбусів. Розклад руху муніципального транспорту перенесли і в електронну площину – сайт та мобільний додаток. Завдяки цьому можна дізнатися час прибуття тролейбусів, а також номер маршруту та інтервал руху на зупинках громадського транспорту. Табло розробляла компанія із Вінниці. До речі, зовнішній вигляд і принцип роботи ідентичний до вінницького.

На інформаційних табличках також розміщений QR-код, який розпізнається смартфонами і у режимі онлайн можна переглянути графік руху тролейбусів для кожної зупинки. Розвиток громадського транспорту, як і потреби людства, невпинно зростає. Нові цифрові технології та інфраструктури, які запроваджують у містах по всій країні, роблять життя людей зручнішим та простішим, порівняно із минулим. Звичайно, технології будуть розвиватись й надалі робитимуть життя набагато комфортнішим.

Унікальний музей памʼяті жертв Голодомору функціонує у Меджибожі

By
Alyona Kovalchuk
-
0

Музейна експозиція, присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, була відкрита Президентом України Віктором Ющенком 4 жовтня 2008 року. В експозиції представлені 1600 експонатів, понад 500 одиниць документального матеріалу, сотні фотодокументів. Загалом на побудову експозиції використано 650 тисяч гривень бюджетних коштів та 311 тисяч гривень коштів благодійників. Концепція музею – це боротьба старого і нового та результати цієї жахливої боротьби. Далі на khmelnytskyi-future. 

Музей памʼяті жертв Голодомору є унікальним простором в Україні

Перший в Україні й найбільший за кількістю експонатів музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років розташований у каретному корпусі замку Державного історико-культурного заповідника “Межибіж”. На його створення народному художнику України Миколі Мазуру з командою знадобилося кілька місяців. Аби створити музей Микола Мазур працював з архівом і спілкувався з місцевими жителями. Потім художник почав збирати по навколишнім селам предмети побуту, дуже важко було знайти жорно. Тому що у Хмельницькій області їх залишилося дуже мало. Їх розбивали та викидали, щоб люди не могли змолоти зерно. За два місяці активної роботи у музеї з’явилася масштабна експозиція.

Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині, що у Меджибожі, можна назвати унікальним з кількох причин. По-перше, відкритий у 2008 році, він став першим подібним закладом в Україні. По-друге, він суттєво відрізняється від традиційних музеїв. Адже головна роль тут відведена не архівним документам і старожитностям, а мистецькому оформленню. Тут все підпорядковано єдиному задуму: не просто показати, що в Україні був голодомор, а що проти українців було здійснено злочин, і злочин цей страшний. Тут оживають цифри, і відвідувач починає розуміти масштаби трагедії. Якщо на папері 10 мільйонів жертв – це велика цифра, але все-таки цифра, то у музеї кожна деталь підсилює цю цифру, робить її моторошною і кричущою.

Музей побудований так, що драму праці, життя та смерті простих людей можна відчути на дотик, а численні алегорії та символічні композиції промовляють без слів. Експозиція музею, яку складено з сотень знарядь селянської праці, реманенту, хатнього начиння, скульптур, образів – є одним-єдиним музейним предметом, масштабною мистецькою інсталяцією, всередину якої потрапляє відвідувач, на собі відчуваючи жах голоду, тягар несправедливості, і водночас надію на життя.

Працював над створенням музею у Меджибожі відомий митець Микола Мазур

Дослідники оцінюють втрати від Голодомору від 4 до 6 мільйонів. Однак творці музею зупинилися на цифрі у 10 мільйонів, врахувавши тих, хто не народився. Ця цифра викарбувана на стіні музею, а під нею – символічні рахівниці, які ведуть лік жертвам. Десятки гіпсових рук, що тягнуться вгору, оголені кістляві тіла, що скрутилися у муках, порожні колиски, де мали б лежати діти, хліборобське знаряддя, яким немає кому орудувати. У музеї є символічна чорна дорога, якою країною ширився голод, урядовий кабінет, де приймали зловісні директиви про вилучення зерна, є експозиція, що ілюструє колективізацію та інші жахливі сторінки історії. В експозиції є реальні документи 1930-х років, а також сучасні книги про події тих часів.

Центральне місце в експозиції музею відведене столу

Цілісна художньо-просторова композиція поділена на шість образів сільського життя – зі своїм умовним визначенням: “Колективізація”, “Депортація”, “Чорні дошки”, “Закон про пʼять колосків”, “Голодомор”, “Молитва за Україну”. Музей став осередком дослідження трагедії у регіоні.

Особливу увагу відвідувачів привертає експозиція, присвячена дитячій смертності. Скульптура худої жінки, а за нею порожні колиски. Про дітей нагадують ляльки-мотанки та маленькі сорочки, які вже немає на кого надягати. На плакатах музею можна побачити фотографії дітей з деформованими кінцівками, величезними животами та іншими вадами через брак нормального харчування. Адже бувало таке, що селяни вивозили своїх дітей у міста і там залишали у надії, що їх підберуть у притулки, лікарні, і таким чином врятують від голодної смерті. Трагізм митець Микола Мазур передав через набір образів. Зокрема, оголені білі гіпсові фігури чоловіка і жінки символізують душі, в яких усе забрали. Образи, які відтворилися у скульптурі, це – білі руки, як духи померлих, загиблих, які підіймаються до нас, проростають, як стерня, як колосся з-під землі, і звертаються до майбутніх поколінь. Пусті глечики, які волають своїми відкритими ротами до людей, що вони порожні.

Центральне місце в експозиції відведено столу. Ці столи стають столами хати, столами колективізації, стіл, який трансформується і перетворюється уже у вагон для депортації українців. Стіл, за яким стоїть матір, в якої мала б бути велика родина, але в неї немає дітей. І, зрештою стіл, за яким родина, яка вже пережила цю трагедію. Уже стіл з достатком, з прапорами, веретами, з іконами. 

У Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї зберігаються унікальні світові знахідки 

By
Alyona Kovalchuk
-
0

Понад 90 років історії. Сотні експедицій та досліджень. Неймовірні історичні знахідки, яких більше немає в Україні. Унікальні старожитності, коштовності, речі побуту та скарби. Все це вміщує у собі, на перший погляд, невелике приміщення обласного краєзнавчого музею. Колекція якого наразі налічує близько 85 тисяч експонатів. Далі на khmelnytskyi-future. 

Одним з залів музею насичений комахами Хмельниччини

У музеї представлені чотири експозиційні зали: “Проскурів — романтика старовини”, “Археологічна спадщина краю”, “У звичаях й традиціях народу ти душу свого краю пізнавай” та “Непізнана планета комах”. У першій залі зібрані предмети побуту різних соціальних прошарків населення міста, є такі, що розміщувалися у досить заможних будинках купців та чиновників. Це ексклюзивні речі, до прикладу ручна ваза у вигляді кабана.

Друга зала розповідає про артефакти різних археологічних культур, які були знайдені під час розкопок в області. До прикладу ювелірні вироби Болохівської землі 12 століття, є знаряддя праці первісних людей. У третій залі зберігаються експонати побуту, одягу предків, у четвертій — сучасні комахи, що існують на теренах країни та поза її межами.

Фонд музею налічує унікальні знахідки та історичні експонати

Фондова колекція сягає понад 84 тисячі одиниць збереження основного та науково-допоміжного фондів. Археологічна колекція складає близько семи тисяч предметів, серед яких – унікальні скарби ювелірних виробів Болохівської землі Київської Русі. Чисельна колекція нумізматики та боністики включає вісім скарбів середньовічних монет, грошові знаки різних часів, різноманітні іноземні та вітчизняні нагороди. У слов’янські часи 12 століття на території Хмельницької області були болохівські поселення. Вони займалися багатьма різновидами ремесел. Також виробляли різноманітні прикраси – срібні браслети, скроневі кільця, колти, рясна, медальйони, прикрашені черню, позолотою, ажурною філігранню.

Під час археологічних розкопок на території області були знайдені болохівські скарби: срібло, позолота, які вважаються унікальними для України, бо аналогів ніде немає. А в краєзнавчому музеї наразі зберігаються і наручі, і гривні, є жіночі прикраси. Вони мають не лише історичну, а і ювелірну цінність. Також у музеї зберігається унікальна колекція предметів побуту. Переважно це порцеляна 19 століття. Наявні предмети із першої в Європі порцелянової мануфактури “Meissen”, яка була заснована у 1710 році у Німеччині. У колекції музею зберігається металева японська ваза 19 століття, яка у свій час була завезена на територію Хмельниччини і збереглася в ідеальному стані. Це ритуальна ваза, на ній зображена сцена боротьби японських самураїв. У музеї зберігається статуетка відомого французького скульптора 19 століття Пʼєр-Жюля Мене. Це собака “Левретка Жизель”. Для краєзнавчого музею Хмельниччини це культова експозиція, адже скульптури автора стоять у кращих світових музеях. Таких, як у “Musee du Louvre” у Парижі та “Metropolitan Museum of Art” у Нью-Йорку. Також у музеї зберігається зброя 18 століття. У колекції присутні експонати з 18 країн світу. Це предмети кращих світових виробників. Всього колекція налічує понад 250 одиниць зразків вогнепальної та холодної зброї з різних куточків планети. 

У краєзнавчому музеї є і колекція сакральних пам’яток. Вона налічує 500 екземплярів. Найцікавішими є ікони. Вони виготовлені на дереві і дійшли до нашого часу у досить гарному стані. До музею ці експонати потрапили із різних джерел. Є речі, які приносили самі хмельничани. Значну частину експонатів було знайдено під час археологічних та етнографічних експедицій. Чимала частка експонатів з’явилася у музеї у 1970-х роках, коли організовувалися масштабні пошукові експедиції. За час існування музею його грабували лише один раз: у часи Другої світової війни, коли радянські війська відступали, а німецькі не встигли ще зайти до тодішнього Проскурова. Що саме розтягли по домівках місцеві жителі невідомо: опису тодішніх скарбів музею не збереглося. Та припускають, що то була старовинна зброя, імператорський посуд та рідкісна література. Донині на Хмельницькому блошиному ринку, де продають раритетні речі, можна відшукати книги з печаткою краєзнавчого музею. Не дорахувалися експонатів у музеї й в цілком мирний радянський час. Тоді була звичайна практика відправляти колекції на виставки до музеїв усього СРСР, а коли вона поверталася після “мандрування”, можна було недорахуватися кількох експонатів. Тому, музейні працівники не виключають, що деякі експонати Хмельницького краєзнавчого музею нині зберігаються у колекціях київських музеїв та “Ермітажу” у Петербурзі. 

Однією з історично важливих колекцій є палеонтологічна

Найстаршою колекцією краєзнавчого музею вважається палеонтологічна. Вона складається зі скам’янілих зразків вимерлих тварин, вік яких налічує понад 500 мільйонів років. Перші зразки цієї колекції у краєзнавчому музеї з’явилася у 70-х роках 20 століття. Загальна кількість екземплярів, які зберігаються у музеї — 500 одиниць. Деякі з них археологи знаходили саме у Хмельницькій області. Одні з істот, які можуть побачити відвідувачі музею це — трилобіти. Вони вважаються одними з найуспішніших форм життя в історії планети, які з’явилися у кембрійський період (близько 521 мільйона років тому), а зникли у часи вимирання видів на межі пермської та тріасової епох (близько 251 мільйона років тому). Трилобіти мешкали на Землі 270 мільйонів років. Враховуючи те, наскільки ці істоти були поширені у древніх морях, їхнє дослідження та класифікація відіграють важливу роль у періодизації історії Землі та життя на ній. А ще у фондах музею зберігаються та демонструються під час лекцій зразки вимерлих головоногих молюсків, історія яких налічує понад 300 мільйонів років і які зникли водночас з динозаврами.

Цікавими є зразки амоніту діаметром 20 сантиметрів, що належать до юрського періоду (180 мільйонів років) та відшліфований розріз амоніту з крейдяного періоду (65 мільйонів років), який демонструє внутрішню будову молюска. Назва цих істот походить від імені давньоєгипетського бога Амона: їх спіральні раковини нагадували роги сонячного божества, якого зображали з головою барана. Палеонтологічну колекцію музейні працівники часто беруть до шкіл, де проводять лекції для учнів. А усі екземпляри, які зберігаються у музейних фондах, викладають під час тимчасових виставок.

У музеї зберігається унікальний велосипед виготовлений на Хмельниччині

До всесвітнього дня велосипеда у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї показали унікальний експонат – дерев’яний велосипед ручної роботи. Оригінальний предмет у музеї з’явився у 80-х роках минулого століття. Якось музейники вирушили на Шепетівщину у пошукову експедицію. В одному з населених пунктів раптом побачили – дорогою рухається чоловік на незвичному двоколісному “коні”. Науковці зупинили його. Зустрічний розповів, що веломашину зробив його майстровитий тесть, який дуже мріяв мати власний велосипед, однак той був йому не по кишені. Вихід залишався один – виготовити транспорт власноруч. Задумав – виконав. Двоколісний був міцним та зручним у користуванні. Та, як виявилося, на цьому історія не завершилася, а тільки розпочалася. Невдовзі родичі майстра зателефонували до музею та повідомили, що готові розпрощатися з дерев’яним витвором. Відтак, ще у 1982 році передали його до музею. Відтоді дерев’яний велосипед став родзинкою багатьох виставок, а памʼять про його майстра Лапатюка Микиту, котрий пішов у засвіти ще у 40-х роках 20 століття, продовжує жити у музейному експонаті.

123...81Page 2 of 81
.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.