Більшість громадян України на період розвалу СРСР не знали, а багато і сьогодні не усвідомлюють, який могутній військово-промисловий потенціал, у тому числі і ракетно-ядерний, дістався Україні, що проголосила свою незалежність. Свого часу це справді було найвищою державною таємницею. На момент розвалу Радянського Союзу наша держава була третьою у світі за наявністю ядерної зброї. Україна стала власником 220 одиниць стратегічних носіїв. На озброєнні в армії молодої держави у складі 43-ї ракетної армії і двох її ракетних дивізій було 176 шахтних пускових установок з міжконтинентальними балістичними ракетами. Важливу роль у розвитку інфраструктурних обʼєктів для ядерної зброї зіграла Хмельниччина. Майже 40 років обласний центр був надважливим військово-стратегічним пунктом завдяки розміщеній тут 19-й ракетній дивізії. Далі на khmelnytskyi-future.
У 1960 році зʼявилась перша ракетна дивізія на Хмельниччині
Багато артилерійських і авіаційних військових частин були передані новоствореним частинам, на базі яких було сформовано 10 ракетних дивізій. Одна із них з’явилась у Хмельницькому у 1960 році. 7-ма Запорізька артилерійська дивізія була переформована у 19-ту ракетну дивізію. Штаб і три полки дислокувалися у Хмельницькому, Ярмолинцях і Вінниці. Дивізіон мав на озброєнні 42 ракети середньої дальності Р-12 і Р-14, 30 наземних ракет та 12 ракет шахтного базування. Ракета мала дальність польоту від 2 до 4,5 тисяч кілометрів і потужність до 2 мегатонн. Установка ракети проводилася у суворій таємниці. Ракетні полки маскувались під мінометні або авіаційні частини. Те, що в Ярмолинцях дислокувався авіаційний полк було очевидно, тому військові літаки пролітали щодня і щоночі перефарбовували їхні номери.
Також приховали місце пуску ракети, насипали землю, щоб накрити шахтну установку, посадили ялинки, а територію “замаскували” під метеостанцію чи склад. Ця секретність і приховування тривали до 1972 року, коли між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки була підписана перша угода про обмеження стратегічних озброєнь. У такому разі особливого сенсу ховатися не було, адже шпигунські супутники змогли б виявити ракетні точки.
Карта Хмельниччини була пронизана ракетними точками
Порівнюючи ракетні сили Сполучених Штатів Америки і Радянського Союзу на початку 1960-х років, Радянський Союз не був фаворитом. Тому у 1963 році радянський уряд вирішив швидко продовжити масове будівництво окремих шахтних пускових установок, щоб розробити повну міжконтинентальну балістичну ракету, здатну знищувати цілі в Америці. У звʼязку з реалізацією цих планів у 1964 році почався новий етап в історії 19-ї ракетної дивізії. Спочатку його перенесли до Хмельницького, у військове місто Ракове. А за рік почалася підготовка до переоснащення та впровадження нової міжконтинентальної балістичної ракети УР-100. Ця модель могла пролетіти понад 10 тисяч кілометрів і мала час підготовки до зльоту менше ніж три хвилини. Поява нових ракет зумовила необхідність створення у дивізії ще двох полків. Чотири полки знаходилися у Хмельницькому і два у Дунаївцях.
Також необхідно було створити відповідні технічні підрозділи у Меджибожі, Ярмолинцях та інших населених пунктах. На території Хмельницької області було розпочато масштабні роботи з будівництва шахтно-пускової бази. Тоді на території області у кожному третьому селі з’явилися так звані “ракетні точки”. Це була огороджена територія з вертикальними шахтами глибиною до 40 метрів, контейнерами з ракетними установками та командним пунктом, де постійно несли бойове чергування офіцери. Будівництво шахти принесло селу велику користь. До об’єкта ракетники проклали бетонну дорогу, що дозволило селу отримати надійне дорожнє сполучення.
З 1972 року будівництво на Хмельниччині відновилося, було розпочато формування ще трьох полків. У підсумку 19-та ракетна дивізія мала остаточну комплектацію: 9 ракетних полків, кожен з командним пунктом та пусковими установками. Командні пункти розміщувалися поблизу сіл Шрубків (Летичівський район), Шпичинці, Мазники (Деражнянський район), Вихилівка, Солобківці (Ярмолинецький район), Червона Зірка (Хмельницький район), Пільний Олексинець (Городоцький район), Черепівка (Красилівський район), Дунаївці, а шахтні пускові установки у радіусі декількох кілометрів навколо них. Таким чином, більша частина території Хмельницької області була вкрита “ракетними точками”, а всього на території області було розгорнуто 90 міжконтинентальних балістичних ракет. Ракета УР-100Н була прийнята на озброєння з 1978 року. Кожна з цих ракет мала шість окремих боєголовок, кожна з яких важила 550 кілотонн. Це означає, що одна бойова атака дивізії Хмельницького могла знищити 540 цілей у будь-якій точці Землі.
Після 1991 року розпочалась ліквідація ракетних шахт
З 1991 року Сполучені Штати Америки надали Україні 380 мільйонів доларів на демонтаж шахтних пускових установок і будівництво житла для операторів ракет у Хмельницькому. Ліквідація ракетних арсеналів відбувалася поступово, до 1996 року були виведені усі ядерні боєголовки, до 1998 року знищено пускові установки. Останній ракетний комплекс розібрали і здали на брухт. Ця історична подія сталася у селі Грузевиця Хмельницької області. Там є одна з компаній, яка займається утилізацією зброї. Після демонтажу останнього ракетного комплексу військові організували екскурсію цехами підприємства, де утилізували додаткову стрілецьку зброю, гранати та артилерійські снаряди.
30 листопада 1999 року 19-ту ракетну дивізію було розформовано і на її базі створено 1-шу ракетну дивізію Сухопутних військ України. Ракетники 19-ї дивізії залишили яскравий слід в історії Подільського краю та міста Хмельницького. Дивізія налічувала понад 8 тисяч офіцерів, більшість з яких проживала у військовому містечку Ракове. З кінця 60-х років 20 століття ця територія постійно забудовувалась, зʼявились десятки багатоповерхівок, дві школи, три дитсадки, лікарню, багатопрофільну лікарню, будинок культури тощо.
У Хмельницькому зберегли вигляд командного пункту ракетної шахти
У Хмельницькому облаштували музей гарнізону, щоб показати його історію та зберегти залишки колишньої військової величі. Музейний комплекс функціонує на базі 15-го гарнізонного будинку офіцерів у мікрорайоні Ракове. Діє там одразу кілька експозицій, їх родзинкою став підземний командний пункт. Ця багатотонна капсула з усім обладнанням була надійним та захищеним місцем для управління ракетами. У підвішеному стані на горизонтальних і вертикальних системах амортизації її розміщували на глибині до 40 метрів. У залі музею ракетних військ стратегічного призначення розташований командний пункт ракетного комплексу 19-ї ракетної дивізії. Всього таких командних пунктів було дев’ять по Хмельницькій області. З цього пункту можна було дати команду запуску дев’яти ракет, а в кожній ракеті було по 6 бойових частин. Він знаходився глибоко під землею та був “нафарширований” всією апаратурою. Зокрема, цей пункт, який презентований в експозиції, був на 12-му поверсі під землею. Пункти були накриті покрівлею вагою 120 тонн та ізольовані як підводний човен. У таких командних пунктах в автономному режимі можна було чергувати місяць. Експонати у музеї доповнені інформаційними плакатами про пристрої та історичними фотографіями. Крім того, створені окремі експозиції, присвячені іншим військовим формуванням Хмельниччини.
