У березні 1918 року, коли на боротьбу з більшовиками Центральна Рада запросила Січових Стрільців та німецько-австрійські війська, зі сторінок українських часописів відчувалося поступове розчарування політикою Ради, яка “привела німців хоча й для боротьби проти осоружних більшовиків, однак не за гарні очі дипломатів”. Попри те, що Українська Республіка була проголошена незалежною, отримала міжнародне визнання, мала власну територію і власний уряд, у країні зростали анархічні настрої, хаос, безробіття, поширювалася відверта агітація проти діяльності УЦР. На вимоги національно свідомих українців “проявити твердість” – ліквідувати неприхильну до держави пресу, приймати до урядових структур лише лояльних Україні людей, заборонити антидержавну агітацію – ніяких змін не відбувалося. Далі на khmelnytskyi-future.
1918 рік для преси був роком заборон та обмежень
Із перших днів свого правління Петро Скоропадський почав виконувати зобовʼязання щодо охорони порядку і законності в Українській державі, зміцнення авторитету влади. Гетьманат втрутився у сферу діяльності преси, намагаючись прямими та опосередкованими методами впливати на періодичні видання з метою контролю змісту матеріалів. Розпочалося переслідування демократичної преси, скорочення кількості друкованих органів. Для контролю за діяльністю друкованих органів було створено Бюро преси при МВС України. Бюро розробило перелік питань, обговорення яких у пресі не допускалося. Введення таких обмежень надало владним структурам право застосовувати санкції до газет та їх співробітників. На цій підставі було закрито ряд видань, а їх керівники потрапили під арешт.
На початку липня 1918 року Міністерство внутрішніх справ розробило програму державного контролю за періодичними виданнями. Для загального нагляду за творами друку було створено Центральне управління і місцеві комітети у справах друку. Керівництво управління уклало перелік питань, обговорення яких заборонялося в пресі, зокрема особисте життя та державна політика гетьмана, критика діяльності уряду, неперевірена інформація про зміну його складу, діяльність німецьких та австро-угорських військ на території України тощо. Не дозволялося також публікувати у будь-якій формі заклики до повалення тогочасного ладу, страйків, національної ворожнечі, відомості про політичні обшуки та арешти. До редакцій газет, які порушували ці вимоги, застосовувалися санкції.
У період існування Української держави збільшилась кількість україномовної преси
Попри жорстку цензуру, закриття багатьох часописів у період Української держави гетьмана П. Скоропадського все ж помітно зросла кількість українських друкованих видань суспільно-політичного типу національно-радикального напряму. В Україні тоді видавалося близько сотні таких газет. Зокрема, на території Хмельниччини поширювалися видання уряду П. Скоропадського та окремих українських партій і організацій. Газетні публікації висвітлювали ідею свободи і рівності всіх народів України, невизнання класової влади – чи то буржуазної, чи то робітничої. Характерна позиція у цьому плані газети “Зіньківського повітового земства”, яка заявляла: “російська держава не хотіла визнавати за українським народом ніяких прав на вільний розвиток. Народ наш був у російській державі найтемніший. Треба мати свою власну державу, це все одно, що своя власна хата. Повинна бути тільки самостійна Українська Держава”. Водночас газети, захищаючи ідею національної державності, повідомляли про негативний вплив на політику уряду П. Скоропадського з боку російських кадетів, меншовиків, монархістів та представників окупаційних військ.
Оточений міністрами та урядовцями з шовіністичних російських кіл, П. Скоропадський усе більше схилявся до реставрації Російської імперії, до складу якої мала б увійти Україна, і 14 листопада 1918 року проголосив “Грамоту гетьмана” – про злуку України з Московщиною в єдину Російську державу. Про ці події писали українські газети, відверто називаючи гетьмана національним зрадником. Це висвітлювали і у Камʼянець-Подільський газеті “Козак” у 1919 році.
На Хмельниччині активно поширювались видання з різних куточків країни
Серед видань більшовицького напряму, які нелегально випускались у період гетьманщини і підтримували програму та політику більшовиків Росії щодо формування національно-державного устрою, на Хмельниччині розповсюджувалися газети “Коммунист” (Одеса), “Киевский коммунист”, “Рабочий и крестьянин” (Чернігів), “Молот” (Полтава) та інші. Окремі часописи приділяли значну увагу розвитку національно-економічної системи, а тому друкували статті, які висвітлювали діяльність банківської системи, кооперативних спілок, сільськогосподарських підприємств. До рук хмельницьких читачів могли потрапити “Слово” (Київ), “Молода Україна” (Одеса), “Народна думка” (Прилуки), “Україна” (Сквира) та інші. Серед селянських газет особливо популярними були “Селянське слово”, “Провесінь”, “Народна справа”, “Наше село”, “Село”.
Порахувати точну кількість української періодики газетного типу, яка тоді поширювалася на Хмельниччині, складно, адже за майже столітню історію дочекатися сучасних дослідників вдалося небагатьом національно-демократичним виданням. У більшості випадків збереглися лише їхні назви та короткі відомості про їхню діяльність.
Видання на Хмельниччини у 1918 році відзначаються нерівномірним розвитком
Офіційні відомості про те, що влада в Україні перейшла до рук П. Скоропадского хмельничани отримали 13 травня 1918 року. Через місцеву пресу повідомлялося, що “гетьман усієї України, котрий визнаний німецьким та австро-угорським військовим командуванням, виявив готовність у випадку потреби підтримувати цю владу озброєною силою і суворо карати за неслухняність цієї влади у повнім єднанні з українською адміністрацією”. На Хмельниччині до цієї звістки поставились неоднозначно, зокрема газета “Поділля” повідомила, що губернський комісар Камʼянця-Подільського Дудич надіслав у всі повіти телеграми, щоб їхні представники зʼїхались для обговорення питання про гетьманський переворот та винесення резолюції проти влади гетьмана. Діяльність нового уряду розпочалась із проголошення “Грамоти до всього Українського народу” та “Законів про тимчасовий устрій України”, підписаних гетьманом та отаманом Ради Міністрів М. Устимовичем. З текстом грамоти жителів краю ознайомила газета “Подільські губернські відомості”. За наказом міністра внутрішніх справ гетьманського уряду “до особливого розпорядження” було припинено видання низки центральних та регіональних газет. Та хвиля заборон Гетьманату практично не торкнулася часописів Хмельниччини. Вони продовжували функціонувати, ставши розгалуженим інформаційно наповненим джерелом. Провінційна преса оперативно інформувала про події у місті, повіті, губернії, регулярно відбивала факти політичного, соціально-економічного й культурного життя.
Офіційні періодичні видання у 1918 році були представлені газетами “Земля” – вісником Подільського губерніального земельного комітету, “Подільські губерніальні відомості”, “Поділля” – вісник Подільського губерніального комісаріату у Камʼянці-Подільському. Періодика Хмельниччини газетного виду завдяки постійним змінам влади розвивалася нерівномірно, а переважна більшість видань була недовговічною. Короткочасність існування часописів позначалася на їхньому якісному рівні: видання не встигали сформувати навколо себе оптимальний за своїм творчим потенціалом колектив журналістів, виробити чітку редакційну політику, збагатити жанрову палітру. До часописів національно-демократичного напрямку відносять 9 подільських видань: “Метелик” – українську демократичну газету, “Подольскую мысль” – орган прогресивно-демократичної думки, “Подольский край” – політично-суспільно-літературну газету до якої видавався додаток “Телеграммы Подольского края”.
Тож у 1918 році преса загалом переживала не найкращі часи. Закриття видань, сувора цензура, тиск російськомовної періодики, зниження тиражів – такі зміни сталися в її діяльності за часів Гетьманату. Усе це негативно позначилося на змісті видань, формуванні їхнього ідейно-тематичного наповнення. Поряд із негативними тенденціями, що проявлялися у ставленні уряду П. Скоропадського до загальноукраїнських часописів, період Гетьманату був сприятливим для розвитку нової преси Хмельниччини. Зокрема, плідно, хоч і не зовсім рівномірно, здійснювався розвиток україномовної періодики.
