Неділя, 21 Квітня, 2024

Унікальний музей памʼяті жертв Голодомору функціонує у Меджибожі

Музейна експозиція, присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, була відкрита Президентом України Віктором Ющенком 4 жовтня 2008 року. В експозиції представлені 1600 експонатів, понад 500 одиниць документального матеріалу, сотні фотодокументів. Загалом на побудову експозиції використано 650 тисяч гривень бюджетних коштів та 311 тисяч гривень коштів благодійників. Концепція музею – це боротьба старого і нового та результати цієї жахливої боротьби. Далі на khmelnytskyi-future

Музей памʼяті жертв Голодомору є унікальним простором в Україні

Перший в Україні й найбільший за кількістю експонатів музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років розташований у каретному корпусі замку Державного історико-культурного заповідника “Межибіж”. На його створення народному художнику України Миколі Мазуру з командою знадобилося кілька місяців. Аби створити музей Микола Мазур працював з архівом і спілкувався з місцевими жителями. Потім художник почав збирати по навколишнім селам предмети побуту, дуже важко було знайти жорно. Тому що у Хмельницькій області їх залишилося дуже мало. Їх розбивали та викидали, щоб люди не могли змолоти зерно. За два місяці активної роботи у музеї з’явилася масштабна експозиція.

Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині, що у Меджибожі, можна назвати унікальним з кількох причин. По-перше, відкритий у 2008 році, він став першим подібним закладом в Україні. По-друге, він суттєво відрізняється від традиційних музеїв. Адже головна роль тут відведена не архівним документам і старожитностям, а мистецькому оформленню. Тут все підпорядковано єдиному задуму: не просто показати, що в Україні був голодомор, а що проти українців було здійснено злочин, і злочин цей страшний. Тут оживають цифри, і відвідувач починає розуміти масштаби трагедії. Якщо на папері 10 мільйонів жертв – це велика цифра, але все-таки цифра, то у музеї кожна деталь підсилює цю цифру, робить її моторошною і кричущою.

Музей побудований так, що драму праці, життя та смерті простих людей можна відчути на дотик, а численні алегорії та символічні композиції промовляють без слів. Експозиція музею, яку складено з сотень знарядь селянської праці, реманенту, хатнього начиння, скульптур, образів – є одним-єдиним музейним предметом, масштабною мистецькою інсталяцією, всередину якої потрапляє відвідувач, на собі відчуваючи жах голоду, тягар несправедливості, і водночас надію на життя.

Працював над створенням музею у Меджибожі відомий митець Микола Мазур

Дослідники оцінюють втрати від Голодомору від 4 до 6 мільйонів. Однак творці музею зупинилися на цифрі у 10 мільйонів, врахувавши тих, хто не народився. Ця цифра викарбувана на стіні музею, а під нею – символічні рахівниці, які ведуть лік жертвам. Десятки гіпсових рук, що тягнуться вгору, оголені кістляві тіла, що скрутилися у муках, порожні колиски, де мали б лежати діти, хліборобське знаряддя, яким немає кому орудувати. У музеї є символічна чорна дорога, якою країною ширився голод, урядовий кабінет, де приймали зловісні директиви про вилучення зерна, є експозиція, що ілюструє колективізацію та інші жахливі сторінки історії. В експозиції є реальні документи 1930-х років, а також сучасні книги про події тих часів.

Центральне місце в експозиції музею відведене столу

Цілісна художньо-просторова композиція поділена на шість образів сільського життя – зі своїм умовним визначенням: “Колективізація”, “Депортація”, “Чорні дошки”, “Закон про пʼять колосків”, “Голодомор”, “Молитва за Україну”. Музей став осередком дослідження трагедії у регіоні.

Особливу увагу відвідувачів привертає експозиція, присвячена дитячій смертності. Скульптура худої жінки, а за нею порожні колиски. Про дітей нагадують ляльки-мотанки та маленькі сорочки, які вже немає на кого надягати. На плакатах музею можна побачити фотографії дітей з деформованими кінцівками, величезними животами та іншими вадами через брак нормального харчування. Адже бувало таке, що селяни вивозили своїх дітей у міста і там залишали у надії, що їх підберуть у притулки, лікарні, і таким чином врятують від голодної смерті. Трагізм митець Микола Мазур передав через набір образів. Зокрема, оголені білі гіпсові фігури чоловіка і жінки символізують душі, в яких усе забрали. Образи, які відтворилися у скульптурі, це – білі руки, як духи померлих, загиблих, які підіймаються до нас, проростають, як стерня, як колосся з-під землі, і звертаються до майбутніх поколінь. Пусті глечики, які волають своїми відкритими ротами до людей, що вони порожні.

Центральне місце в експозиції відведено столу. Ці столи стають столами хати, столами колективізації, стіл, який трансформується і перетворюється уже у вагон для депортації українців. Стіл, за яким стоїть матір, в якої мала б бути велика родина, але в неї немає дітей. І, зрештою стіл, за яким родина, яка вже пережила цю трагедію. Уже стіл з достатком, з прапорами, веретами, з іконами. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.