Сторінки історії багатьох українських міст розповідають про наукові відкриття, культурний розвиток, соціально-політичні події регіону. Трапляються серед них і моторошні історії та розповіді, які з роками не втрачають актуальності та навіюють неприємні спогади на містян. В Хмельницькому також є така частина території, яка була свідком багатьох жахливих подій. Ці історичні події нерозривно пов’язують з окремими будівлями та спорудами, які мимоволі ставали мовчазними свідками безкарних злочинів минулого століття, а зараз – символом пам’яті. Далі на khmelnytskyi-future.
Мова йде саме про центральну частину Хмельницького. На сучасній вулиці Проскурівській завжди людно та гамірно, але колись цю місцевість оминали під страхом смерті. Чому так трапилося, що люди боялися бувати в цьому районі Проскурова? Дізнатися відповіді допоможе дослідження забудови “чорного” кварталу, які “обходили стороною”.
Хмельницький академічний обласний театр ляльок
Місцевість, яку у 20-ті та 30-і роки XX століття оминали “десятими дорогами”, займала незначну територію на головній артерії міста – сучасній вулиці Проскурівській. При цьому, містяни вважають відправною точкою такого страшного кварталу будівлю лялькового театру. Що саме лякало хмельничан в ті часи? Страшні легенди, забобони? – Зовсім ні! Причина досить поширена для тогочасного суспільства в багатьох містах України – розташування в приміщеннях будівлі відділів НКВС.
За своєю архітектурою двоповерховий маєток не викликає остраху, адже має класичні архітектурні форми, притаманні стилям 1880-х років, коли він був зведений. Фасад зустрічає подорожніх портиком з чотирма величними колонами. Зверху портик прикрашає трикутний фронтон з напівкруглим вікном. Також між двома центральними колонами видніється привабливо оздоблений балкон. Першим власником маєтку був Хаїм Маранц – один із найбагатших хмельничан почату XX століття.
Однак з приходом в місто радянської влади на кінець 1920 року цей прекрасний, огорнутий зеленим садом маєток, переданий в розпорядження штабу бригади Котовського. З часом ситуація ставала складнішою та небезпечнішою – тут було багато військових установ. 1930-1939 роки будівлю використовували як штаб НКВС, а пізніше – особливого відділу Народного комісаріату внутрішніх справ.
В 1966 році, під час розкопок на будівництві ЦУМу, що по сусідству з будівлею театру, було виявлено велику кількість останків закатованих. Історики свідчать, що у підвальних приміщеннях, які прилягали до маєтку Маранца, було закатовано багато безневинних осіб за вигаданими звинуваченнями. Сталінські репресії тих часів назавжди закарбували в серцях хмельничан сумні спогади, які пов’язують з цією будівлею.
Будівля університету (колишній Будинок офіцерів)
1930-ті роки в Проскурові нерозривно пов’язують із дислокацією тут великої кількості армійських груп. Розташування Червоної армії в місті потребувало великої кількості будівель і споруд, у тому числі для проведення спеціальних нарад. Для таких цілей на місці двох приватних будівель був побудований Будинок Червоної армії (БЧА).
Загалом, територія, яку було відведено для користування окремої танкової бригади, була досить широка – від вулиці Проскурівська до Південного Бугу. Тут також були споруджені казарми, гаражі, плащ, будинок штабу та інші господарські споруди. В 1939 році завершено будівництво БЧА. Будівля була споруджена в стилі псевдоампіру.
З березня 1941 року в будинку розташовувалися партії обкому та комсомолу. Але вже з початку Другої світової війни вона знову перейшла до рук військових. Під час командування генерал-полковником Кирпоносом тут розташували командний пункт. За часів, коли німецька армія зайняла Проскурів, ця будівля також використовувалась як Гебітскомісаріат.
Тісний зв’язок будівлі з армією став символічним для багатьох хмельничан. Особливість його використання в окремі періоди, а також розташування в будинку обкому партії з 1944 року значно вплинули на життя міста. Ця частина міста викликала страх в містян, оскільки поряд з важливим військовим адміністративним об’єктом, який також сприймали як постійну загрозу для пересічних громадян, в різні періоди функціонували також організації НКВС.
Сквер та пам’ятник Янгола скорботи
З квітня 1953 року на розі вулиця Свободи та Проскурівської відкрито сквер. В його центрі в той час стояла скульптура письменнику. Проте варто зазирнути трохи глибше в історію цього місця, коли люди боялися проходити повз нього, а випадкових перехожих у будь-який час могли знищити за одним лише “бажанням” співробітників НКВС.
У XX столітті на цьому місці був розміщений будинок купця Берлянта. Це був значний архітектурний витвір, який вражав своєю величчю. Прибутковий будинок був одним із найбільших в Проскурові. Але його привабливі образи затьмарені безжалісними вчинками катів під час сталінських репресій. В приміщеннях цієї будівлі розташовувався архів слідчого відділу НКВС. Тут зберігалися цілі томи сфабрикованих кримінальних справ проти ув’язнених хмельничан. Однак, навіть сама інформація, яка зберігалась тут під пильним наглядом службовців, була символом постійного страху місцевого населення.
Наприкінці Другої світової війни будинок зазнав непоправних ушкоджень. Історичну будівлю не вдалося відновити, але сама місцевість навіює неприємні спогади, які оповиті страшними переказами очевидців. З 1997 року в центрі скверу встановлений пам’ятник жертв сталінських репресій, а його планування повністю змінено. Символічна назва роботи місцевих скульпторів М. та Б. Мазурів “Янгол скорботи” змушує кожного замислитись про ті чорні 1930-1940-ві роки в нашому місті.
Будівля прокуратури
Історичні джерела свідчать, що цей будинок на вулиці Проскурівській був побудований орієнтовно в 1910-1914 роках. Будівля – яскравий приклад архітектури того часу. Цей цегляний двоповерховий будинок належав міському купцю, який не тільки проживав тут, але частину власних приміщень та прибудов використовував як склад для власного товару.
Більше інформації про цю будівлю залишилося з 1930-х років. У довоєнні та післявоєнні роки тут було “справжнє пекло” для проскурівчан. В стінах цього будинку проводив свою роботу слідчий відділ НКВС. Оминати таку місцевість ставало справжньою місцевою традицією, а той, хто потрапляв у руки безжального комісаріату вже не повертався додому.
Крім того, ще більшого страху навіювала внутрішня в’язниця НКВС, яку облаштували в колишніх складських приміщеннях будинку. За даними “Паспорту внутрішньої в’язниці станом на 1953 рік” приміщення мало один поверх, без опалення, водопостачання та каналізації (лише частково до харчоблока підведено воду). Крім того, опис внутрішньої в’язниці свідчить про принизливі та сурові умови утримання ув’язнених (як відомо, багато справ було сфабриковано навмисне). У двоповерховому будинку слідчого відділу було 12 кімнат для проведення допитів.
Багато часу промайнуло з тих часів, але пережитий жах неможливо стерти з пам’яті місцевого населення. До наших днів залишився придатним для використання в адміністративних цілях двоповерховий будинок, а решту споруд внутрішнього двору було розібрано. Візуально майже нічого не нагадує про страшні часи в Хмельницькому за радянської влади, але й досі жевріє полум’я страху та ненависті в серцях багатьох мешканців, які (або родичі яких) були свідками тих подій.
