Хмельницький став обласним центром в березні 1941 року. Однак даний його розвиток почалося в 1960-х. – з будівництвом гігантів військово-промислового комплексу. Потреба в робочих руках збільшила населення в сім разів, – це були найвищі серед обласних центрів України темпи зростання. Результатом такого розвитку стала забудова околиць, де розміщувалися заводи ВПК. Детальніше читайте на khmelnytskyi-future.
Із грязі в князі і назад
Центр оновлювався повільніше. Це дозволило зберегти найкрасивіші будинки кінця ХІХ-ХХ ст., що не перенаситити центр сталінським ампіром, і де тільки можна розширити вузькі вулиці. Їх заповнили парками, пам’ятниками, фонтанами – простором, якого тут так не вистачало. З цією ж метою – розширити, наповнити простором центр міста – «оголювали» перехрестя, залишаючи на розі вулиць сквери або клумби з квітами.
Хмельницька архітектура радянського часу не сильно відрізнялася від архітектури інших обласних центрів. І 1990-ті Хмельницький зустрів з декількома неординарними, як для звичайного обласного центру, спорудами: театру, автовокзалу, продовольчого ринку, і з ще більш грандіозними будівельними планами.
Не склалось. Хаос 1990-х спочатку несміливо, а згодом все нахабніше ігнорував досі незаперечні для виконання архітектурно-будівельні стандарти і обов’язкові нормативи дошкільних, навчальних, медичних, побутових закладів на певну кількість населення. Можливість безкоштовно отримати землю під приватну забудову в місті на початку 90-х фактично перекреслила прийнятий в 1982 р генеральний план забудови міста.
В результаті Хмельницький перетворився в лабіринт, з якого вибратися непросто. Втрачено зручні транспортні сполучення між мікрорайонами і транспортними артеріями міста, місця під вкрай необхідні транспортні розв’язки зайняті супермаркетами тощо У місті, де зараз на три сім’ї – два з половиною автомобіля, немає жодного підземного чи багатоповерхового паркінгу.
Які причини свавілля?
За 23 роки незалежності побудована тільки одна школа – у передмісті. І останнім часом, коли черга в дитсадки стала загрозливо довгою, повернуті в міську власність два дитячих дошкільних заклади – з розбазарених до того півтора десятка побудованих ще за радянської влади дитсадків.
Найчастіше пояснюють таку ситуацію бідністю. Це брехня. На початку незалежності до місцевих бюджетів було перенаправлено багато податків, значить, гроші були. Зате зник контроль над їх використанням і, що ще гірше, невідворотність покарання за дурість або марнотратство розпорядників бюджету або навіть його явне розкрадання.
На жаль, зникнення тиску зверху звільнило «на місцях» не творчі сили, а жадібність і жадібність. І, замість реалізації найпрогресивніших задумів, місцеві керівники взагалі втратили стратегічне бачення розвитку керованих ними територій. Незалежно від задекларованих на папері програм під амбіційними назвами і датами, які повинні були свідчити про перспективу.
У Хмельницькому це особливо помітно, оскільки за 23 роки тут фактично змінилися лише три владні команди, включно з діючої, яка, всупереч недавнім переходу міського голови Сергія Мельника на роботу в парламент, ще ідентифікується з його ім’ям. Отже, це мало б сприяти плановості його забудови, тим більше що Мельник, який головував в місті з 2006-го, називав себе продовжувачем справи першого керівника міста Михайла Чекмана, який пропрацював на цій посаді більше 10 років.
Між ними керував Микола Приступа, єдиний, хто наважився за неповну каденцію на капітальне для міста будова – шляхопровід – і капітальну реконструкцію міського стадіону. Однак загальним для всіх був хіба що зелене світло для нестримного будівництва житла та агресивного – торговельних об’єктів.
Політика і бізнес: злиття в екстазі
Перший і найбільший з таких об’єктів – гігантський ринок на Львівському шосе, що виник чверть століття тому як рятувальний круг для тисяч колишніх робітників заводів ВПК, які з розвалом Союзу залишилися без роботи і без засобів до існування. Він займає майже 20 га території з інженерно-технічними комунікаціями в одному з центральних мікрорайонів.
Всупереч всім зусиллям з благоустрою, базар залишається міських нетрів. Багато фахівців вважають, що такий великий ділянку раціональніше було б використовувати під будівництво житлового мікрорайону, а ринок винести на околицю, де вже кілька років пустує торгово-сервісний центр «Поділля», розширивши за його рахунок межі міста. Але на базарі роблять не тільки економіку, а й політику.
Найпотужніший конкурент базару, будівельний супермаркет «Епіцентр», належить також народному депутату – Олександру Герегу. Це всім відомо. Невідомо інше: чому цього монстра, якого, відповідно до екологічних стандартів, інші міста допускають тільки до околиць, діюча хмельницька влада поселила майже в центрі, в заплаві Південного Бугу, поруч з такими ж гігантами сучасної торгівлі – супермаркетами «Таврія» і «Сільпо»?
Генеральний план нікого не цікавить
Архітектори були категорично проти цих споруд в рекреаційній зоні. Міська рада пояснив це тим, що не визначені межі рекреаційної зони. Депутати міської ради і будівництво – тема окремої розмови. Саме нинішні і колишні депутати, незалежно від партійності, стоять мало не за кожною будівництвом-добудовування в найбільш ласих куточках Хмельницького.
Сьогодні будівельна галузь в Хмельницькому – одна з найактивніших в країні. Пріоритет – спорудження житла: кожен рік здають в експлуатацію близько 110 тис. кв м. Ще плюс 10 тис. індивідуальних забудовників. Це дозволило зробити ринок житла в місті найдешевшим в Україні. Житлова забудова ущільнюється: місто забудоване на 70%.
Однак апофеоз будівельної анархії – це все ж, напевно, площа Героїв Сталінграда – центр мікрорайону Виставка. Там православний собор виявився в оточенні торгового центру.
Та хіба таке лише в Хмельницькому? Тепер скрізь так в Україні. Однак, на жаль, справжні причини цього досі не озвучені, не усвідомлені і не викорінені. І з кого питати за це? Влада – і в країні, і в місті Хмельницькому – знову змінилася. І ніхто ні за що не відповідає.
