Вуличні ліхтарі — це не новинка, а звичне явище для українських міст. Ми не звертаємо уваги на вуличне освітлення, адже звикли до благ цивілізації. Проте кілька століть тому вуличного освітлення не було і перехожі освітлювали собі шлях смолоскипами чи спеціальними переносними ліхтарями. Таким чином українці пересувалися вулицями у темний час доби. Сьогодні ми поговоримо про історію створення вуличного освітлення у нашому регіоні. Більше інформації про створення вуличного освітлення читайте на сторінках сайту khmelnytskyi-future.com.ua з посиланням на “Є”.
Поява перших ліхтарів
На початку XV століття почали з’являтися перші вуличні ліхтарі. Британці були першими хто вирішив використовувати вуличне освітлення. Зокрема, мер Лондона у 1417 році розпорядився аби вечері на вулиці міста вивішували ліхтарі. Згодом, це почали робити французи. Французького короля Людовика XIV навіть почали називати “Король-сонце”. А все тому, що він видав указ встановити на вулицях масляні вогні у спеціальних футлярах. Потрібно зазначити, що перші ліхтарі давали мало світла, адже використовувалася олія та свічки. Проте час не стояв на місці і у ХІХ столітті винайшли гас. Це дозволило збільшити яскравість вуличного освітлення. Згодом, з’явилися електричні ліхтарі і життя містян стало ще комфортнішим.
Вуличне освітлення на Поділлі
Перші вуличні ліхтарі почали встановлювати у місті Кам’янець-Подільський у 1851 році. Пізніше ліхтарі з’явилися у Проскурові та інших містах губернії. Зрозуміло, що перші ліхтарі не були електричними. Це були дерев’яні стовпи, майже під три метри. Нагорі знаходився складний ковпак, а всередину поміщали бляшанку у яку наливали конопляну олію. Такі ліхтарі мали ряд недоліків: світло було тьмяним, скло швидко ставало темним від кіптяви, перехожим на голову могло капнути неприємна на запах олія. Були також ліхтарі у яких використовувалася спирто-скипидарна рідина, свічки з овечого жиру. Вони також не давали бажаного ефекту. У 1870-х роках на вулицях почали з’являтися гасові лампи, які чіпляли на дерев’яні стовпи.
У ті часи була навіть така специфічна для сьогодення професія — ліхтарник. Ці робітники носили з собою драбину, довгу палицю, адже у їхні обов’язки входило запалювати та гасити ліхтарі, ремонтувати та наповнювати ємності гасом. Це була надзвичайно важка та невдячна робота. Графік теж бажав кращого. Адже ліхтарники працювали з десятої вечора до четвертої години ранку.
Експлуатацією ліхтарів в Проскурові займалися приватні особи. Наприклад, з 1880 року в нашому місті підрядником по освітлені був міщанин Шмуль Волицер. За те, що підрядник запалював світло він отримував з міської казни майже 580 карбованців. Крім того, в місті функціонувала навіть спеціальна комісія, яка перевіряла яскравість вуличного освітлення. Згодом почали з’являтися вищеназвані гасові ліхтарі. А ще збільшується їх кількість. Якщо у 1881 році у Проскурові функціонувало лише 18 ліхтарів, то у 1909 вже 56. А ось найбільша кількість стовпів з вуличним освітленням була у Кам’янці-Подільському. Їх налічувалося аж 900.
У 1910 році у Кам’янці-Подільському з’явилося два електричних ліхтарі. А через рік електричне вуличне освітлення було вже в Проскурові. За кілька місяців електричне освітлення з’явилося у державних установах міста.
Вуличне освітлення — невід’ємна частина сучасного життя. Але так було не завжди. Наші предки придумували різні способи аби освітити собі шлях на вулицях населених пунктів. Сподіваємося, наш матеріал був для вас пізнавальним і ви більше дізналися про історію рідного міста.
