Ставши суверенною державою, Україна повинна була мати і власну систему зв’язку. Тоді всі дзвінки з-за кордону усе ще йшли через розташоване у Росії апаратне устаткування, а власних потужностей не було. Телефонні мережі були аналоговими, а тому про інтернет або мобільний зв’язок не могло бути й мови. Щоб в умовах економічної нестабільності наздогнати технічний прогрес, Міністерство зв’язку запросило до різних напрямів розвитку іноземних інвесторів. Для створення мобільного оператора в Україні було залучено компанії з Данії, Німеччини та Нідерландів. 11 листопада 1992 року Печерський райвиконком Києва зареєстрував підприємство “UMC”. Після цього компанія отримала ліцензію на мобільний зв’язок та частоти. З чого почався розвиток мобільного зв’язку в Україні, зокрема у Хмельницькому? Скільки це коштувало та якими були перші телефонні лінії? У цьому будемо розбиратись далі у матеріалі. Далі на khmelnytskyi-future.
Як запроваджували телефонний звʼязок на Хмельниччині у 20 столітті?
У 1908 році вирішили телефонізувати Проскурів. Після конкурсу, проведеного міською думою, право на телефонізацію надали підприємцям Герцу Броді й Гойхману. Саме вони й запропонували кращий проєкт і найменшу абонентну плату – 42 рублі на рік з одного номера. У різних містах плата за телефон була різною. Наприклад, у губернському Кам’янці-Подільському власники телефонів платили на рік 75 рублів. Броді й Гойхман швидко впоралися із прокладанням мережі і у 1909 році телефонний зв’язок у Проскурові став до ладу. Наступного року проскурівська телефонна мережа мала довжину 13 верст і нараховувала 58 абонентів. А вже за 5 років зʼявився перший телефонний звʼязок між Проскуровим та Камʼянець-Подільським. У 1943 році німецькою окупаційною адміністрацією була прокладена перша в області кабельна лінія телефонного звʼязку, що зʼєднувала Рівне та “Вервольф”. У 1961 році запрацювала перша автоматична телефонна станція АТС-47 на 2350 номерів. А через 5 років була створена міжміська телефонна кабельна лінія Хмельницький – Городок. У 1989 році було змонтовано першу у місті Хмельницькому квазіелектронну АТС типу “Квант”. А вже за часів незалежності України зʼявилась перша в місті цифрова АТС.
Як на Хмельниччині впроваджували мобільний звʼязок?
Вперше мобільний зв’язок від “UMC” з’явився на Хмельниччині 30 листопада 1995 року. Першим, хто здійснив дзвінок в області, був тодішній голова обласної ради Євген Гусельников. Він телефонував послу України в Угорщині Дмитру Ткачу. Загалом у місті було встановлено 3 базові станції. На той час мобільний зв’язок починався з одного тарифного плану: вартість вихідного дзвінка складала близько 1,15 долара за хвилину, а вхідного – 0,95 долара. Абонентська плата вартувала близько 200 доларів на місяць. А за підключення потрібно було сплачувати 500 доларів. Телефон коштував ще 1-2 тисяч доларів. Ціни були обумовлені дорогим обладнанням та необхідністю інвестувати у будівництво мережі по всій країні. У 1997 році на сторінках місцевої друкованої преси рекламували появу мобільного зв’язку уздовж траси Шепетівка – Славута – Нетішин та на значній частині півночі області. За 555 гривень абонентам обіцяли безоплатне підключення, розмови й знижку на так званий радіотелефон.
А вже на початку нового тисячоліття у центрі Хмельницького пропонували подзвонити біля торговельного центру “Дитячий світ”. Перехожим давали сім-карти. Ця послуга була платною. Тоді через високу вартість вхідного дзвінка, хмельничани телефонували й швидко казали: “Передзвони”. Або інше слово, яке можна було вмістити в секунду. Активною була і реклама телефонів. Наприклад, пропонували придбати телефон і у подарунок отримати кабель від прикурювача. В оголошенні йшлося, що таким чином можна зекономити 140$.
